УГОРСЬКИЙ АНТИПРИКЛАД: ЯК ЗНИЩИТИ УСПІШНУ ПЕНСІЙНУ РЕФОРМУ
Пенсійна реформа в Україні ще не стартувала, однак дискусії, якою їй бути, стають дедалі гострішими.
Саме тому варто знати не лише позитивні приклади, а й негативний досвід з ЄС, який показує, чим може закінчитися успішне реформування.
Йдеться про Угорщину, де успішні реформи (і не тільки пенсійна) було розгорнуто на 180 градусів, і у 2010 році було прийнято рішення фактично про експропріацію активів недержавних пенсійних фондів другого обов'язкового рівня системи пенсійного забезпечення.
Але про все по порядку. Треба визнати, що на момент розвалу соціалістичного табору Угорщина була "на голову" вищою за сусідів. І з такої стартової позиції у 1998 році відбулася ще одна значна структурна реформа – пенсійна.
За період з 1998 року і до 2010-го у фондах другого рівня пенсійної системі Угорщини було нагромаджено 9,6 млрд євро, на той момент це було 12 млрд доларів – понад 10% угорського ВВП. І після того переважна частина цих грошей була переведена на рахунки державного казначейства. Це фактично була експропріація приватної власності.
Початок такого розвороту проглядався вже в середині першого десятиліття ХХІ століття. У європейські "жирні" роки 2002-2006 Угорщина була єдиною європейською країною зі значним дефіцитом держбюджету (8% від ВВП); також вона влізла у великий дефіцит платіжного балансу.
І те, що платіжний баланс завжди перебував у дефіциті, чітко демонструвало, що економіка й далі імпортувала зовнішні заощадження, щоби задовольнити потребу, яка суттєво перевищувала пропозицію внутрішніх накопичень.
З дефіцитом бюджету "давали раду" шляхом масованого збільшення податків, піднявши граничну ставку ПДВ до 27%, найвищого показника у світі.
Очевидно, що такі величезні активи пенсійної системи (10% ВВП станом на 2010 рік) стали ласим шматочком для уряду країни, і він вчинив по-комуністичному – вирішив бюджетні проблеми за рахунок приватних пенсійних заощаджень громадян.
Недержавні пенсійні фонди – джерело інвестиційного ресурсу у національній валюті. Але тільки професіоналізм управляючих, незалежних від держави – ключ як до ефективного використання цього ресурсу з точки зору інвестування в економіку країни, так і до безбідної старості.
Великі обсяги такого інвестиційного ресурсу дають можливість, з одного боку, забезпечити зростання економіки шляхом збільшення рівня продуктивних інвестицій (в Угорщині він надзвичайно низький, 16% від ВВП, чого недостатньо навіть для простого відтворення капіталу) і забезпечити зменшення навантаження на зовнішній держборг.
А з іншого боку, ефективне управління такими великими обсягами є можливим тільки за умови відсутності державного тиску на стратегію інвестування.
Адже за відсутності економічного зростання зменшити тягар на державний борг фактично неможливо. Так, наприклад, держборг Угорщини колись упав з 86% ВВП 1994 року до 54% 2001-го – а потім знову зріс до 80% у 2009 році, коли країна знову перебувала на межі фіскального колапсу.
Як бачимо, пенсійна система і її успішність мають прямий стосунок до успішності економіки країни і вдала недержавна пенсійна система вимагає захисту від держави, в якої завжди буде спокуса експропріювати вдало розміщені й високодохідні активи.
Угорський досвід має прямий стосунок до наших українських реалій, оскільки у нас ризики повторення сценарію експропріації пенсійних заощаджень – ще більші.
Так, нещодавно профільний регулятор, Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку, презентував концепцію розвитку пенсійної системи, в якій основний акцент робиться саме на створенні централізованого накопичувального пенсійного фонду під гаслами "зменшення витрат". Тобто державі зразу ж полегшується завдання майбутньої можливої експропріації накопиченого.
Натомість угорській досвід показує: лише конкуренція здатна призвести до зменшення витрат, а спроби вирішити ці проблеми через адміністративне регулювання вкотре підтвердили неефективність цього методу.
Експерти українського ринку також виступають за варіант залучення недержавних пенсійних фондів, які вже зараз є основою третього рівня, і вважають за потрібне обійтися без єдиного обов'язкового. Бо такий сценарій не передбачає додаткових витрат на створення нових фінансових інститутів, забезпечує здорову конкуренцію на ринку управління активами та надає вкладникам право вибирати.
_______________________________________________________________________________________
Григорій Овчаренко, голова підрозділу з керування локальними активами групи ICU
Джерело: http://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/03/5/7078197/
Європейська правда
