УРОКИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ВІД ПРОГРАМИ 5−7−9
Рік тому було оголошено про запуск державної підтримки малих підприємців шляхом надання їм пільгових банківських кредитів. Чи спрацювала програма?
Кінцевою метою програми було допомогти людям збільшити масштаби своєї роботи, створивши додаткові робочі місця. Зрештою трудова міграція за кордон хоч і дозволяє підтримувати курс гривні, але заможну країну так не побудуєш. Передбачалося, що основними отримувачами таких пільгових кредитів будуть власники крамничок, перукарень, невеликих виробництв, які не зможуть обслуговувати ринкову відсоткову ставку. Середній обсяг позики оцінювався в декілька сотень тисяч гривень.
Реальність виявилася трохи іншою. Сподівання на те, що в Україні є величезна кількість підприємців, які тільки чекають на фінансовий ресурс для масштабування бізнесу і, як наслідок, збільшення ВВП країни, не справдилися. Вочевидь, проблема була не в нібито жадібних банкірах, а браку цих самих підприємців. Можливо, величезна кількість їх виїхала за кордон за півстоліття еміграції й не поспішає повертатися. Хтось із банкірів, коментуючи результати програми сказав, що охочих отримати гроші — хоч греблю гати, а давати гроші нема й кому. Не даремно через деякий час перестали давати цифри про кількість поданих заявок на участь у програмі. Дехто навіть сприйняв її як можливість отримати дешевий кеш-кредит і розмістити кошти на депозиті, адже ставки на той момент все ще були вище 10%. Заповзято, але не зовсім те, що планувалося.
До того ж почалася пандемія, локдауни і багато бізнесів втратили клієнтів, які стали рідше виходити з дому. Відтепер програма виявилася доволі ефективною. Посприяло цьому рішення дозволити включати в програму не лише нововидані кредити, а й рефінансувати раніше видані. Фактично це було однією із форм підтримки економіки в умовах, які поставив перед світом COVID-19. Позичальники отримали фінансову паузу в непростих умовах, а програма, яка була націлена на створення робочих місць, переорієнтувалася на їх збереження. Послаблення вимог і включення вже наявних кредитів дозволило наростити обсяги самої програми 5−7−9, які ще на початку були доволі скромними. Через рік, станом на 17 лютого в рамках програми було надано 8791 позику на загальну суму 20.5 млрд грн. І середній розмір кредиту виріс із 600−700 тис. грн на початку існування програми до 2 млн грн.
Якщо спочатку представники приватних банків досить скептично ставилися до програми, вважаючи, що вона буде «обязаловкою» для державних банків, то згодом активно долучилися до роботи. Наразі серед державних банків найбільший обсяг видач в Ощадбанку. Він за цим показником поступається трьом іноземним банкам і одному локальному із приватним капіталом. Попри скепсис, програма виявилася не банальною роздачею грошей, а досить ринковим інструментом.
Банки теж виграли від програми, адже багато із наявних позичальників могли перестати обслуговувати свої кредити, якби не підтримка платників податків. У певний момент банки підключили в програму більшість кредитів, які під неї потрапляли. Таким чином, подальше зростання виданих кредитів вже відбувається більше за рахунок саме нових видач, а не існуючих. Чотири місяці тому рефінансування кредитів становило 75% всіх кредитів, а сьогодні старі кредити становлять менше третини приросту портфеля програми 5−7−9. Фокус змістився на поповнення обігових коштів та власне інвестиційні кредити.
Наступним логічним кроком має бути подальше розширення програми на тих підприємців, які б хотіли взяти кредити, але не можуть цього зробити через брак застави. Оскільки банки несуть кредитний ризик за цими позиками, то не готові давати гроші будь-кому, навіть з компенсацією відсоткової ставки. А за умов механізму державної гарантії, банки будуть готові прокредитувати таких позичальників.
Не виключено, що дещо схожий сценарій ми побачимо й в державній підтримці іпотеки. Благородні цілі підтримати тих, кому така підтримка є найпотрібнішою, намагатися стимулювати будівництво там, де його не було багато років, можуть розбитися об сувору реальність. Мабуть, і цю програму чекає не одне переформатування. Зрештою градація ставок за кредитами на 5%, 7% чи 9% втратила свою актуальність, хоч і є в назві програми.
Тому найважче в програмі — знайти золоту середину між суворими кваліфікаційними вимогами, через які ніхто не бере в ній участь, та надмірною ліберальністю, яка обертається великими збитками від неповернених кредитів.
__________
Автор: Михайло Демків, фінансовий аналітик групи ICU
Джерело: НВ
