ФАНТОМНІ БОЛІ. ЧОМУ УКРАЇНЦІ БОЯТЬСЯ НАВІТЬ НЕЗНАЧНИХ ФІНАНСОВИХ КОЛИВАНЬ?
Зовсім недавно я презентував результати діяльності одного пенсійного фонду. Графік його прибутковості в 2020 році з очевидних причин був схожий на значок блискавки — він різко пішов вниз навесні в розпал пандемічної паніки й потім поступово відновився.
Під час обговорення я зіткнувся з двома абсолютно різними сприйняттями цієї ситуації: від громадянина України і США.
— Як же так може бути? Як взагалі може падати вартість заощаджень? Так і всі заощадження втратити можна?! - здивовано вигукнула потенційна учасниця фонду з Україною.
— Ну, це ж нормально, коли ринкова вартість зростає і падає, а хіба може бути по-іншому? Я взагалі намагаюся не аналізувати короткострокові результати пенсійних фондів, а у мене їх шість! - парирував замість мене її супутник зі Штатів.
Проаналізуймо цю невелику ситуацію глибше.
Що сталося? Фонд протягом року зріс, став прибутковим — його прибутковість перегнала інфляцію і ставки депозитів. Це хороший результат, враховуючи, що пенсійні фонди інвестують в найнадійніші (а значить не найприбутковіші) інструменти. Так, кілька місяців активи фонду формально дешевшали — умовні 100 вкладених гривень на короткий час оцінювалися ринком в 90 грн. Однак вже через місяць ринок стабілізувався — 100 грн знову стали 100 грн, а потім і продовжили своє перетворення в умовні 110 грн до кінця року.
Як сприймає в моменті таку ситуацію українець, батьки якого втратили вклади на ощадкнижках, і пережив кризи 90-х, кінця 2000-х і 2014−2015 років? У нього паніка. «Я втрачаю гроші, світ валиться, все пропало, мене обдурили» — проноситься в його голові. Навіть в кінці року він почувається обдуреним, заробивши 10 грн на кожні 100 проінвестованих. Адже в середині року він втрачав гроші (насправді умовно змінилася їх вартість), а значить обов’язково втратить їх знову в наступний раз (завжди можливо, але малоймовірно, якщо правильно вибрати фонд).
Як бачить ситуацію американець, який виріс в умовах розвинених фінансових ринків? Він не бачить нічого незвичайного. Так, є фонд, він працює не в ідеальному фінансовому вакуумі, а в реальності, де трапляються пандемії, війни, фінансові кризи й невеликі переоцінки активів. Так, кілька місяців фонд зазнавав збитків, але потім же вирівнявся. Значить там є експертиза, якій можна довіряти. На випадок, якщо один фонд не виправдає надії, він вкладає ще в кілька інших для перестраховки. Інвестиції для нього не гарантовані гроші, а рівняння з рядом невідомих. І вирішити це завдання — його мета, а не обов’язок інвестфонду і держави.
Я, звичайно ж, трохи утрирую «драму» українського інвестора й ідеалізую середнього американця. Але повірте, дуже часто, коли мене просять поговорити з незадоволеним учасником фонду, доводиться ставати психологом на пів години й на пальцях пояснювати основи фінансової грамотності. І це не звинувачення в інфантильності — ми працюємо вже з просунутими людьми, які знають про недержавні пенсійні фонди. Просто сучасний українець — продукт державної політики та системи освіти.
З екранів телевізора його десятиліттями переконували, що держава зробить все добре для всіх назавжди. І в 100% випадків це виявлялося оманою. А радянські й пострадянські шкільні програми, за якими він вчився, не були заточені під фінансову грамотність — навіщо вона в плановій економіці? В результаті українці розуміють, що означає витрачати, але смутно усвідомлюють суть накопичень. Наприклад, більша частина населення не пояснить суть складного відсотка — основи довгострокового інвестування. А термін на кшталт «ринкова спекуляція» викликає у людей швидше гримасу зневаги.
Що ми маємо на виході? Фінансові ринки українці хочуть бачити в чорно-білих тонах. Все повинно бути суперприбутковими завжди, як обіцяють популісти й творці пірамід. Якщо ні, то все погано, тому що я втратив 1% у березні (хоча й заробив 10% за рік). І мого робочого часу, як директора з управління активами, точно не вистачить, щоб пояснити 100 тисячам інвесторів наших пенсійних фондів, що істина десь посередині.
Але для нас це завдання, яке можна вирішити — ми підвищуємо фінансову грамотність через соцмережі, запускаємо чатбот, намагаємося пояснювати частіше і простіше. Приватних клієнтів, які усвідомлено почали інвестувати, легше заспокоїти й підучити.
Але попереду нас чекає накопичувальна пенсійна реформа. І замість сотень тисяч інвесторів, які бояться найменших коливань, державі та пенсійним фондам доведеться разом працювати з десятками мільйонів людей з фантомними фінансовими болями. І якщо не почати лікувати ці болі фінансовою грамотністю, ірраціональний страх буде підривати шанси на успіх важливої реформи.
Україні все ще дуже далеко до США в плані розвитку фондового ринку. Але надмірний фінансовий нігілізм про те, що «все погано» за замовчуванням тільки гальмує наш шлях в правильний бік. Все не дуже погано і не дуже добре. Ситуація змінюється щодня і людям потрібно дати інструменти для її розуміння.
Теорія інвестування повинна отримати у нас здоровий хайп. Потрібно, не побоюся цього слова, «вбити» українцям в голову поняття ринку, його волатильності, диверсифікації інвестицій. Українці повинні на рівні школи почати розуміти різницю в природі прибутковості акцій Тесли та державних облігацій. У них має з’явитися усвідомлення, що якщо можна залізобетонно заробити 10% річних, то заробити 20% можна лише з ризиком втратити все. Це не тільки допоможе уникнути чергових пірамід, але й підготує нас до необхідних економічних змін.
_________
Автор: Григорій Овчаренко, керуючий активами групи ICU в Україні
Джерело: НВ.Бізнес
