НАКОПИЧУВАЛЬНА ПЕНСІЙНА СИСТЕМА: НЕМАЄ СЕНСУ ЧЕКАТИ НА КРАЩІ ЧАСИ
Минулого тижня депутати не наважилися на розгляд доопрацьованого законопроєкту №2683 про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення та прийняли рішення відкласти голосування.
Десятирічні намагання держави трансформувати пенсійну систему зводяться нанівець.
Між тим, інші країни світу розвивають пенсійні накопичення, у різні способи розширюють залученість людей, змінюють правила, за якими працюють накопичувальні системи, мають свої історії досягнень і помилок.
Зрештою, їхні економіки мають довгостроковий інвестиційний ресурс, а люди — більші доходи на пенсії, аніж може профінансувати солідарна пенсійна система.
Згідно з дослідженням ОЕСР, з-поміж 88 країн світу, у яких працюють накопичувальні пенсійні системи, Україна займає останнє місце за їхнім розміром до ВВП.
За час незалежності п’ять (!) пенсійних законопроєктів надходили до голосування в Верховній Раді, але жодного разу не отримали підтримки депутатів.
Чому ж Україна, яка не спромоглася забезпечити нормальний рівень пенсій, так і не реформувала пенсійну систему?
Тема пенсійної реформи, поза сумнівом, досить складна. Експерти, псевдоексперти, економісти, популісти — всі мають, що сказати, у більшості випадків не маючи уявлення про взаємозв’язок демографії та макроекономіки, елементарного практичного досвіду та розуміння ключових механізмів, які, насправді, забезпечують збереження накопичень людей.
Поки йдуть дебати щодо параметрів реформи — кола учасників і їхнього віку, розміру внесків, інструментів для інвестування, гарантій та інше — рівень пенсій або, так званий, коефіцієнт заміщення (відношення розміру пенсії до заробітної плати) неухильно знижується і наближається до 20% від зарплати, що в три рази менше, ніж потрібно для нормального життя людини.
Мало хто з депутатів наважується голосувати за реформу, коли від противників реформи лунають закиди на кшталт "це піраміда".
Інші аргументи лякають не тільки депутатів, але і людей, які не можуть зрозуміти, чи має сенс заощаджувати собі на майбутнє. То про що ж йдеться?
1. Демографічні тенденції потребують трансформації всієї пенсійної системи, але відтермінування накопичувальної пенсійної системи не покращить стан солідарної.
Скорочення чисельності працездатного населення за рахунок зменшення народжуваності, зростання тривалості життя, трудової міграції поступово призводить до погіршення балансу платників податків та пенсіонерів.
І ці тенденції лише поглиблюються. Не лише в Україні, а в більшості країн світу.
Вже у 2021 році ми мали менше 10 мільйонів осіб, за яких сплачувались внески до Пенсійного фонду України, та більше 10 мільйонів пенсіонерів.
Не важко порахувати, що 18,5% від зарплати (а саме стільки спрямовується до Пенсійного фонду України з єдиного соціального внеску) не дає можливості фінансувати пенсії навіть на рівні 20% від заробітної плати без додаткових "вливань" з Державного бюджету.
Тобто, насправді, вже зараз всі ми з вами сплачуємо більший відсоток від наших доходів на виплату пенсій.
Чи готові ми з кожним роком витрачати все більше коштів, платити більші податки, скорочувати витрати на розвиток економіки, щоб забезпечити більший розмір пенсій з солідарної системи?
З початку великої війни Україну покинули мільйони людей, в більшості — працездатного віку, та дітей, частина з яких залишиться за кордоном назавжди.
Більшість людей пенсійного та передпенсійного віку залишилась в Україні. Це створює додатковий негативний вплив на фінансову стійкість солідарної системи, масштаби якого зараз важко оцінити.
Відкладання реформи до кращих часів не зупинить незворотні тенденції. Найкращий час був учора.
Очікування бездефіцитності пенсійного фонду України, що було умовою запуску накопичувальної пенсійної системи протягом минулого десятиріччя, вже продемонструвало свою утопічність.
2. Добровільні довгострокові накопичення могли б стати альтернативою обов’язковому накопичувальному рівню, але не з нашим історичним спадком чи, як кажуть, "не з нашим щастям".
Один з аргументів стосується обов’язковості участі населення у накопичувальній системі. Мовляв, навіщо зобов’язувати людей заощаджувати, коли вони за бажанням можуть накопичувати самостійно.
Пострадянський менталітет, що держава має піклуватися про пенсії, "згорілі" заощадження в радянському "Сбєрбанку", заяви безвідповідальних політиків про тисячадоларові пенсії у майбутньому стримують розвиток фінансової грамотності та особистих заощаджень.
За результатами досліджень USAID, проведених у 2021 році, Україна має один з найнижчий рівнів фінансової грамотності серед країн ОЕСР та навіть сусідніх країн, що мають середній та низький рівень доходів.
Незважаючи на покращення окремих показників знань, фінансова поведінка українців погіршується. У порівнянні з попереднім опитуванням 2018 року люди стали ще менше планувати.
Концентрація українців на короткостроковій перспективі не дає можливості думати про майбутнє, тому очікування щодо поступового збільшення особистих накопичень, на жаль, не має жодних перспектив.
Навіть у розвинутих країнах, де, на відміну від України, рівень довіри до фінансових інституцій значно вищий, добровільні програми довгострокових заощаджень не охоплюють і чверті людей.
Саме тому потрібна обов’язкова система, яка стане своєрідною вакциною, щоб змінити фінансову поведінку людей, привчити до необхідності заощаджувати, стимулювати попит на фінансові інструменти та забезпечити в подальшому збільшення вже добровільних накопичень.
Це стимулюватиме і розвиток фінансової грамотності. Коли ти отримав якійсь новий гаджет, то маєш розбиратися, як він працює.
3. 1 або 2% внесків недостатньо для того, щоб накопичити на нормальну пенсію. Недостатньо, але це перший крок реформи.
Саме так, розрахунки Світового банку показують: щоб у майбутньому забезпечити хоча б нинішній рівень пенсій, внески на індивідуальні рахунки повинні становити не менше 10%.
Але для початку, щоб запустити систему, можна стартувати з внеску в 1%. Більший відсоток відрахувань на першому етапі створює супротив з боку як працівників, так і роботодавців. А в поточних умовах і взагалі неможливий.
За таким принципом, наприклад, була розпочата реформа у Великобританії, з її столітніми традиціями приватної власності і приватних накопичень.
Накопичувальна система передбачала сплату декілька років поспіль 2% внесків від заробітної плати, які в рівних частинах платять працівник і роботодавець з поступовим збільшенням до 8%.
4. Нерозвинутий фондовий ринок – це не тільки погано але і "плюс" для початку пенсійної реформи.
Не вщухають баталії на тему, що перше — "яйце або курка". Противники реформи посилаються на відсутність фондового ринку та інструментів ринку капіталу таких, як акції.
Мовляв, на ринку існують лише банківські депозити та ОВДП і цього недостатньо для запуску накопичувальної пенсійної системи.
Однак відсутність фондового ринку на старті реформи, в якійсь мірі, навпаки є плюсом — ми застраховані від ризикових вкладень. Інструментів з фіксованою дохідністю достатньо: банківські депозити, ОВДП, а ще є нерухомість, земля.
На перших етапах це дуже важливо. Люди повинні повірити в систему, побачити, що їхні доходи зростають. Далі можна буде підключати ризикові інструменти, які приносять більшу дохідність.
Таким шляхом пішло багато країн, які на першому етапі впровадження реформи обмежили інвестиції лише ОВДП.
Маючи тисячі клієнтів недержавних пенсійних фондів, я добре розумію, що відбувається, коли навіть досвідчений учасник отримує звіт за в місяць з негативним результатом.
Це дзвінки, листи, звернення. А що відбудеться з мільйонами недосвідчених учасників пенсійної системи, якщо вартість, наприклад, акцій Apple, які до речі є майже в усіх пенсійних фондах світу, знизиться на 25%, як це відбулося цього року? Значна частина українців поки що до цього не готова.
Немає проблеми і у обсягах наявного інструментарію. В залежності від відсотку відрахувань загальний обсяг внесків до накопичувальної системи протягом перших двох років буде складати до 50 млрд гривень на рік.
На сьогодні тільки ОВДП в обігу на суму майже 1.3 трильйона гривень або в 25 раз більше, ніж обсяг майбутніх щорічних внесків.
Це ми ще навіть не починали розмову про відбудову України, на яку потрібні шалені кошти, і для якої держава, громади та бізнес мають залучати ресурси і всередині країни, а відтак, пропонувати надійні інструменти для такого залучення.
5. Чи можна запускати пенсійну реформу без гарантій?
Запропоновані до розгляду законопроєкти мають низку механізмів захисту від недбалих дій обслуговуючих компаній — як систему контролю, так і суттєві штрафи – щонайменше 15 мільйонів гривень.
Але законопроєкти не містять гарантій повернення внесків. У більшості країн світу, де функціонують накопичувальні пенсійні системи, немає прямих гарантій – гарантій отримання певної дохідності. Але виключення все ж є.
Існують країни, які запроваджували гарантії повернення внесків або мінімальної дохідності, серед яких Австралія, Гонконг, Сінгапур, Швейцарія.
Зрозуміло, що такі механізми не є безкоштовними і лягають тягарем додаткових витрат на учасників системи. Але якщо питання про твої майбутні статки, то збереження внесків від знецінення стає важливим аргументом щодо участі у такій системі.
При цьому, якщо система обов’язкова, то можна передбачити механізми відмови від участі у разі відсутності таких гарантій. В такому випадку немає соціального тиску: якщо ти відмовляєшся, маленька пенсія — твої проблеми.
6. Висока інфляція – хвороба, яка лікується.
Накопичувальна пенсійна система не має сенсу, якщо не здатна забезпечити збільшення купівельної спроможності заощаджень.
Висока інфляція створює суттєві ризики для її функціонування. Цього року, за оцінками НБУ, інфляція прискориться до 30%, але з наступного року почне уповільнюватися.
Без фінансових інструментів, які мають можливість генерувати дохідність вище інфляції, результат буде очікувано негативний. Тож питання за ринком. Існують інструменти, прив’язані до інфляції, і навіть НБУ виказував можливість випуску такого інструменту у разі появи попиту.
Поточну ситуацію можна умовно порівняти з високими ставками у 2014 та 2015 роках, коли інфляція склала 24,9% і 43,3% відповідно або у 2021 році, коли вона зросла до 10%.
На інтервалі року мало хто з недержавних пенсійних фондів обігнав інфляцію, але на інтервалах від 3 років більшість з них перевищили показники інфляції, і це незважаючи на неможливість інвестування в іноземні цінні папери на той час.
Не можна просто порівнювати щорічну ставку інфляції і середню дохідність за депозитами або ОВДП, що роблять деякі експерти.
Пенсійні активи довгострокові, і порівнювати результати потрібно протягом щонайменше за період 3-5 років, що передбачають міжнародні стандарти розкриття інформації.
В іншому випадку це призводить до маніпуляцій короткостроковими результатами, які екстраполюються на довгий термін.
7. Відсутність сильних інституцій.
Безумовно, захист прав учасників, незалежна судова система та дієвий нагляд підвищуватимуть ефективність функціонування пенсійної системи. Але що може захистити нас від рішень націоналізації приватних пенсійних заощаджень, як це відбулося, наприклад, в Угорщині?
Якийсь окремий закон? Ні, лише ми самі, відчуття справедливості і права власності. Тільки це зможе спонукати нас до захисту наших прав. Подібні аргументи мали відтермінувати і інші реформи, серед яких і земельна, та добре, що цього не сталось.
Погіршення демографічних тенденцій та відтік людей працездатного та молодшого віку не залишає жодних надій на покращення стану солідарної системи та належного, відповідно до міжнародних стандартів, або хоча б мінімально прийнятного рівня пенсійного забезпечення.
Тому якнайскоріше ухвалення законодавчих умов функціонування накопичувальної пенсійної системи наблизить нас до можливості її запровадження, створення довгострокового внутрішнього інвестиційного ресурсу та додаткового джерела доходів для людей на пенсії.
_______
Автор: Григорій Овчаренко, керуючий активами групи ICU в Україні
Джерело: Економічна правда
