УПРАВЛЯЮЧИЙ ДИРЕКТОР ГРУПИ ICU: АГРОСЕКТОР УКРАЇНИ У НАЙБЛИЖЧІ РОКИ ПРОДОВЖИТЬ КОНСОЛІДАЦІЮ (ЧАСТИНА II)
Запитання: Ще одна історія зростання, що перервалося, — агросектор. Також усі залучали, сподіваючись на краще, а тепер «Мрія», реструктуризації...
Відповідь: Думаю, агросектор треба розглядати окремо. Тут питання відповідальності власника за свої зобов'язання, за свій бізнес. Не хочу виступати промоутером Андрія Веревського (власник «Кернела» — ІФ), але це людина, яка усвідомлює те, що робить з точки зору ризику й усього іншого. Він ставиться до бізнесу як до свого, у нього немає мети «зірвати», «зрубати грошей» — він грає «в довгу». Він все прораховує, ставиться відповідально до фінансових зобов’язань.
Багато наших агрохолдингів відчули себе private equity-інвесторами, в поганому значенні цього поняття: все, що їх цікавило, — не операційні показники, а як купити дешевше і швидко продати дорожче. Вони побачили в агросекторі те ж, що раніше побачили у бумі нерухомості — верстат для друкування грошей. Я в усіх своїх інтерв'ю попереджав: це вічно тривати не може. Коли ти платиш $1 млн за ділянку землі і тобі її відразу ж, з намальованими комп'ютерними штучками, які коштують ще $100 тис., оцінюють в $10 млн, то як це називається, якщо зважати на те, що ринок реальний? Це називається «Верстат для друкування грошей»! А верстати для друкування грошей нескінченно довго існувати не можуть!
Що відбувалося з агрокомпаніями і в чому був розрахунок у двох сторін? Вони усі рахували вартість на гектар. Усі аналітики вважали, що справедлива вартість на гектар становить $2,5 тис., відповідно капіталізація там така (помножити на земельний банк — ІФ), і ніхто у процеси не поглиблювався. Але є обіговий капітал, який потрібен постійно, це зарезервований капітал, який має бути у бізнесі; є також права оренди землі. Ось коли усе це розділиш, виявляється, що у них права оренди землі коштували $1 тис. А як вони можуть коштувати $1 тис., якщо будь-який інвестор повинен цікавитися, а за яку суму ти це купив? Усі знали, що хтось безкоштовно отримав, хтось $150 заплатив. Розрахунок був такий: інвестори чекали якихось мегарезультатів, поки не розібралися, що в Україні дива не буває, тут ми збираємо один врожай, а не два. Суперродючість землі впливає тільки на розмір обігового капіталу, який необхідно туди вкласти. Більше ні на що не впливає, тому що у Швейцарії збирають більші врожаї, однак і «заривають» (вкладають) у п’ять разів більше.
Виходить, у тебе є певна оцінка існуючого земельного банку — умовно $1 тис. за 1 га землі. Я розумію, що гектар прав оренди коштуватиме $150-300 (при цьому я вам одразу кажу, що гроші даю тільки в компанію для збільшення земельного банку), тому загальна середня вартість після того, як отримані гроші будуть інвестовані, становитиме, грубо кажучи, $600. Я для себе бачу вихід по $800. За цей час я ще отримую якийсь грошовий потік у вигляді EBITDA або чистого прибутку, який заробляю на гектар. Якщо ця уся математика працює, я купую, якщо ні, не купую. Ключові запитання, на які я повинен отримати від вас відповідь, це: а) чи вірю я вам або не вірю, що ви зможете купити таку кількість землі, б) за скільки ви її купите в) вкрадете ви або не вкрадете у мене гроші. Ось три запитання, на які я повинен отримати комфортну відповідь.
Але ж є історії, які мені розповідали інвестори про «фермерів», які до них приїжджали і казали, що весняна посівна може проходити і в другій половині травня, мовляв, нічого страшного. На заперечення, що від цього страждає врожайність, вони намагалися сперечатися. Це до того, якого штибу люди намагалися грати в private equity-інвесторів. Тому, в моєму розумінні, все, що сталося, можна було передбачити. Можливо, це сталося раніше, ніж я думав, але те, що сталося, — логічно. Якщо ти займаєшся бізнесом, ти повинен займатися бізнесом, операційною ефективністю та мати якесь бачення і після цього займатися зростанням.
Стосовно того, про що ви питали. Коли вони приймали рішення щодо зростання земельного банку, де буде це зростання і за скільки вони будуть купувати його, то спиралися на чинні показники. Якщо ти міг привернути позикові кошти, виходив непоганий розрахунок: гроші привернули під 14% річних, купували по $1 тис., обіговий капітал $600, EBITDA з гектара — $300-350 — тепер ділимо $350 на $1,600 тис. і отримуємо 22% річних. А якщо ще в доларах запозичити (адже ціни на товари прив’язані до долара), то буде не 14%, а ще дешевше.
Але сільське господарство — циклічна індустрія. Хоча в сільському господарстві цикли коротші, ніж, наприклад, в літакобудуванні. У моєму розумінні, повертаючись до того, що «you will never go broke by making a profit», все, що зараз відбувається, це просто впала рентабельність цього бізнесу. Вона є, з точки зору альтернатив, субоптимальною. Аграрії минулого року заробили на гектарі $150, ділимо їх на $850 обігового капіталу, в середньому, і виходить, що 18% вони заробили на обіговий капітал. Це означає, що за нормальної вартості фінансування вони отримали якийсь прибуток на свої основні активи, тобто прибуток є. Так, він не такий, як раніше, але ти його все одно отримуєш. Грубо кажучи, окупність проекту стає просто довшою.
Запитання: Але це якщо боргу великого немає?
Відповідь: Розмір боргу належить до структури капіталу, але структура капіталу є усвідомленим вибором власника/менеджменту. Власник отримує можливість диспропорційно запрацювати через приріст вартості капіталу і вищої дохідності, але при цьому існує ризик, що у разі неможливості обслуговувати зобов'язання він втратить бізнес. Це і є підприємницький ризик. У нас в країні багато бізнесменів вирішили, що усі ризики мають виключно кредитори, а власник повинен завжди залишатися з бізнесом і навіть отримувати/витягати з нього гроші…
Запитання: Як висновок — на ринку залишаться здорові компанії: «Кернел», МХП, «Астарта»?
Відповідь: Так, зараз в сільському господарстві відбуватиметься перехід кількості в якість, особливо, якщо ми говоримо про процесори. Чому? Тому що через те, що менше грошей вклали у вигляді обігового капіталу, менше зберемо урожаю, відповідно, такі компанії, як «Креатив» та інші трохи слабші, не зможуть повністю завантажувати потужності, оскільки буде дефіцит сировини і зниження конкуренції постачальників. Відповідно, думаю, це призведе до збільшення процесингової маржі для тих, у кого є обіговий капітал. Тобто люди, які інвестували в обіговий капітал і все зробили правильно, і в аграрному бізнесі, і у тваринництві, повинні заробити більше, тому що ціни в теорії повинні трішки підрости. Конкуренція за сировину для внутрішнього процесингу, швидше за все, трішки впаде, але не дуже, тому що є іноземці, які завжди займалися толінгом. Відповідно, я думаю, що при інших рівних, таких як ціна на олію, процесори з сильнішим балансом, такі як «Кернел», зароблятимуть додаткову маржу. Те ж саме чекає і на тих фермерів, які мали гроші.
З точки зору холдингів, що розвалюються, кредити яких перебувають у фонді гарантування — «Мрії» та інших, вартість придбання такого бізнесу впала чи впаде найближчим часом. Тому, якщо у тебе працює математика на цих рівнях, чому б це не купувати?
Запитання: Тобто великі агрохолдинги можуть і надалі зростати?
Відповідь: Так. Питання в оптимізації. Коли ти купуєш компанію, ти ж не можеш прийти і, грубо кажучи, сказати: нам цікаві ваші Черкаси, а усе інше не потрібне — ні ваші цукрові заводи, ні ваша земля в Одесі або ще десь. Так, це не працює. Ти купуєш компанію і разом з нею усе зайве. Ти заздалегідь розумієш, що ти купив щось, що, як мінімум, тобі не треба, і тобі доводиться усе це «розгрібати». В ідеалі ти усе це продаєш за ті ж гроші, за які купив, як це буває в казці. Велика казка буває тоді, коли ти продаєш це з прибутком і розподіляєш виторг на те, що тобі треба було, і від цього вже відштовхуєшся. Потім відбуваються раціональні процеси наведення ефективності та оптимізації витрат, земельних банків. Якщо у тебе 2–3 тис. га в Одесі, а інший земельний банк — у центрі і на заході, так може тобі ці 2–3 тис. га не потрібні, тому що це як кластер не працює. Тобі треба мінімум 20 тис. га для ефективного використання техніки, людських та інших ресурсів. А якщо там ще подивитися на врожайність, так точно не потрібні.
Запитання: Я знаю думку, що криза показала: 30–40 тис. га — це той максимум, за яким ти можеш стежити й ефективність якого можеш підвищити.
Відповідь: Це питання моделі управління. Усі агрохолдинги експериментують з різними бізнес-моделями — від повної централізації до повної децентралізації. Я багато спілкувався із західними консультантами, що мають академічну освіту в сільському господарстві. Я у них запитував, як керують в інших країнах. Вони вивчають досвід і можуть розповісти і про Аргентину, і про Бразилію, і про Уругвай. Вони кажуть, що найефективніша модель, з точки зору прибутковості, це розподіл всього на кластери та централізація певних функцій. Ці функції пов'язані з контролем і грошовими коштами — функції закупівлі, певна функція централізації з точки зору агрономічного таланту. Тобто, основний мозковий центр — у центрі. Наступне питання: який у тебе розмір кластера — 20 тис. або 10 тис., це усе просто розраховується математично. Потім, коли у тебе є ідеальна модель і ти вже прив'язуєшся до реальності, починаєш усе це оптимізувати. Інакше не працює.
Тому усі ці розмови про те, що зараз не час, що усі замислилися, — неправда. Якщо бізнес зароблятиме гроші, він і далі буде зростати. Питання, хто їм даватиме гроші і де вони їх братимуть. Ті, хто обпікся, напевно, переглянуть свій підхід до зростання, і так завжди відбувається. А ті, хто все робив раціонально, так вони й надалі це раціонально робитимуть. Питання швидкості придбання. Швидкість знизиться, тому що приплив зовнішнього капіталу скоротився, і скоротився з об'єктивних причин, оскільки сектор генерує субоптимальний дохід. Якби воно, як раніше, забезпечувало 20-25% на правильно підраховану вартість капіталу — то це цікаво, а коли воно дає 18% на обіговий капітал з усіма ризиками і відсутністю зовнішнього фінансування, то це, напевно, небагато.
Ось зараз можна було купити євробонди Укрексімбанку і сидіти, склавши руки, а можна було бігати з купою «фермерів». Я купую бонди Укрексімбанку, а хтось вважає за краще з фермерами бігати. Я з фермерами не вмію бігати, тому кожен займається своїм. Але коли до мене приходять за грошима і запитують: за скільки ти готовий дати грошей фермерам, я кажу — тут, нічого не роблячи, отримую 20% річних, тому хочу мінімум 25% річних. Логічно ж? З ним же зустрічатися потрібно, премія якась має бути. Він каже: 25% річних не заробляю. Я відповідаю: ну тоді приходь, коли зароблятимеш або ситуація зміниться, і бонди Укрексімбанку матимуть іншу прибутковість.
Запитання: Які тригери можуть бути в розвиткові ринку? Поки картина так, що дійсно все уповільниться.
Відповідь: Найбільший тригер, який може бути, -- ринок землі. У банків з'явиться об'єкт застави, у власників -- опційність. Зараз же у людей немає опції, все, що вони можуть зробити із землею, це віддати її людям в оренду. Але сьогодні осіб, готових орендувати, менше, ніж було раніше, тому брати вони будуть дешевше. А так (за наявності ринку землі —ІФ) у власника була б опція: він може свій пай 2,5 га а) залишити комусь, б) продати і забрати гроші або в) продати та полікуватися, якщо він вже похилого віку, або на ці гроші поїхати у Боярку чи Вишгород і купити там однокімнатну квартиру, щоб з онуками останні декілька років провести, наприклад. У будь-якому випадку, у нього буде опція. А для економіки це відкриває безліч речей. Мультиплікатор ВВП насправді по усіх цих речах буде відчутним. Зрозуміло, що на цьому хтось заробить. Але якщо ніхто ні на чому не заробляє, то нічого не відбувається. Так власне все влаштовано — прибуток повинен бути.
Агресивніші інвестори прийдуть і купуватимуть це все у повну власність по $1 тис. або по $800/га. Але важливо, що у повну власність, оскільки під орендний контракт ви, окрім як в акціонерний капітал, ніяк грошей не притягнете. Але якщо ми розглядаємо землю як заставу, то за співвідношення 30% акціонерний капітал та 70% боргу тебе заллють фінансуванням, і іноземці також.
Запитання: Заллють іноземці? Щось не віриться.
Відповідь: А чому ні? Для них це зрозуміла тема. Це ж усе математика: у тебе ця власність дає $150 при вартості $1 тис., тобто доходність 15% річних. Це я на вартість порахував. Якщо у тебе землю забирають, прибуток $150 ти отримуєш вже на $700 (пішло 30% особистого капіталу), виходить 22% річних. Так от: якщо він з $150 прибутку 30% віддасть за управління, як в Аргентині, то у нього залишиться доходність: $100 розділити на $700 — дорівнює 15% річних. Тема!
Але це не означає, що ось завтра вони прийдуть й усе скуплять. Велику частину оброблюваної землі вже хтось орендує. Ось ці агрохолдинги, навіщо вони розширювали орендні площі? Для того, щоб отримати право першої купівлі, для того, щоб запрацювати за рахунок скупки орендованих земель на конкурентніших принципах — от і все. Ось в чому полягав розрахунок, чому вони усі росли. Але це за умови, що вони знайдуть гроші, щоб протриматися до цього моменту — запуску ринку землі.
Запитання: Історія з «Мрією». Чи вдасться кредиторам та інвесторам що-небудь зберегти? Це ж перший на ринку такий випадок…
Відповідь: Сподіваюся, так. Питання відновлення вартості дуже просте. Все прораховується. Кредитори за договори оренди й основні кошти готові платити те, що готові платити, лізинг пішов, вартості акціонерного капіталу там немає. Ось якщо ми виходимо з того, що акціонерного капіталу там немає, оскільки це усе пішло кредиторам, то, за сьогоднішніми цінами, відновлювана вартість перебуває на рівні 15%, максимум, якщо пощастить.
Чи влаштовує кредиторів агрохолдингу такий відсоток? Ні, не влаштовує, оскільки у банків великі «дірки» у балансах. Тримачі єврооблігацій бачили його для себе теж вищим.
Що для цього треба зробити. Для отримання більшого необхідно туди вкласти ще трохи грошей у вигляді обігового капіталу та поборотися. Таким чином, підвищення вартості прав вимоги можливе за рахунок збільшення операційного прибутку. Для тримачів єврооблігацій, які проводять переоцінку своїх портфелів відповідно до їхньої ринкової вартості, 15% — це психологічна функція, база. Все, що вище, це плюс. Для банків це, як і раніше, 100%, в іншому випадку в балансі виникають величезні «дірки». Якщо вони зрозуміють, що це 15%, тоді усі розмови відбуватимуться легше. Тоді у них виникає опційність: ось ми, грубо кажучи, зафіксували збитки, тепер треба трішки додати, і тоді відновлювана вартість перетворюється на 40%. 40% влаштовує? В принципі, так, багатьох влаштовує, але для цього необхідно ще два роки борсатися і ще трішки додати грошей.
Запитання: Я так розумію, ризик у тому, що, якщо ти сьогодні не посієш, там вже й 15% не буде. Поки все вдається?
Відповідь: Так, поки вдається, посівна пройшла. Скоро буде оголошення про залучення додаткового обігового капіталу. Чи приведе це до отримання ефективного врожаю? Ні, тому що я вам розповідав: ілюзій ні в кого немає. Навіщо це усе треба? Щоб якісь операційні процеси пішли, щоб людям заплатити за оренду. Дохід на цей обіговий капітал, якщо він буде, то дай Бог, щоб покрив вартість капіталу.
Запитання: Чи можуть якісь нові інвестори з інших секторів щось створити в агросекторі «з нуля»?
Відповідь: Як на мене, виходити з проектами, які створюються з «нуля», немає сенсу. Можна увійти до когось у спільне підприємство та грошима нарощувати платформу або купувати ту, що існує. Виходити і будувати «з нуля» — це ні про що.
Ще й коли ти займаєшся речами, які не розумієш, це все не перспективно.
Запитання: Я бачив металургів, які в ІТ збираються, у стартапи вкладати гроші.
Відповідь: У Алішера Усманова це виходить добре, але це ж не він робить. У нього є спеціально навчені особи, з якими йому пощастило. А коли, грубо кажучи, наші бізнесмени, що заробили гроші в інших секторах, починають займатися коровами і погано розуміють, як це все підраховується на початку, і вважають, що воно повинно коштувати $80 млн, оскільки він туди вклав $80 млн — то це як в казці.
Запитання: Якісь мегазлиття, об’єднання можуть відбуватися на ринку за таких умов? Кажуть, що МХП з «Кернелом» над чимось схожим вже роздумують.
Відповідь: Теоретично, це, напевно, можливо. Завжди запитання — чи домовляться власники або ні, в принципі, а якщо так, то коли. Взагалі, ця ідея не нова. Після того, як МХП став публічною компанією, у одного мого лондонського начальника була ідея об'єднати «Астарту» з «Кернелом». Але у нього був свій причинно-наслідковий зв'язок. Йому не подобалася ліквідність «Астарти», тому він хотів злиттям поліпшити ліквідність двох компаній. МХП з «Кернелом» плюс-мінус один одного доповнюють — це певна диверсифікація. Є, звичайно, якісь «за і проти», але зрештою найважливіше ось що: за якою ціною це все станеться, навіть без готівки, для того, щоб частки вирівняти до якихось психологічно прийнятних рівнів.
Чи буде синергія? Так, буде.
Необхідно розуміти: із зростанням добробуту усі хочуть піти на пенсію. На пенсію спокійніше йти, коли у тебе велика компанія, бажано з низьким боргом. Тому все логічно. Усі розуміють, що комусь подобаються яхти, комусь подобається бігати, грати в гольф і теніс з дітьми. Тому для того, щоб це усе поодинці не накрилося «мідним тазом», їх можна злити і поставити грамотних менеджерів, а самим займатися стратегією та улюбленою справою.
Але при будь-якому злитті є ризик того, що всі там пересваряться, грюкнуть дверима і за фактом не залишиться нічого, окрім як сідати і все «розрулювати».
Запитання: Якщо говорити про сектори: що перспективніше — вертикальна інтеграція чи моноправління? Колись молоко було популярним, потім всі кинулися до кукурудзи.
Відповідь: Дивіться, всі торгують темою.
Запитання: Так і я запитую, є зараз така тема?
Відповідь: Так це не тема, тому що багато хто думав, що в Україні немає молока. Правда, якщо порівнювати з Європою, у нас молоко дорожче коштувало, але це така справа. Проблема була в іншому: окупність проекту «з нуля», якщо все робиться правильно, — від восьми до 10 років. Коли у тебе усі друзі заробляють по 30% річних, а ти 10-12% річних, то такий бізнес для тебе немає жодного сенсу. Тому молоком і не займалися, займалися в невеликих масштабах, в економ-варіанті, який дозволяв заробляти 20% річних, грубо кажучи, окупність п'ять років.
А кукурудза!? Був сезон, на якому маржа на гектарі була найбільша на ній. Але в сільському господарстві, на жаль, принаймні з того, що я бачив, коли вистрілює якийсь продукт, то наступного року його усі сіють, і ця маржа падає. Тому треба бути таким, що «грає проти тренду», як і в інвестуванні. Можливо, агрономи мене не підтримають, але, в принципі, сенс такий.
Які зараз є теми? Та будь-які теми, які заробляють гроші. Питання — в поверненні на вкладений капітал. Відповідно, такі теми, як «тому що треба чимось зайнятися», я думаю, закінчилися. Все повернулося в той стан, в якому воно і повинно було залишатися, — чи заробляє той або інший напрям гроші і чи можу я це профінансувати? Якщо відповідь «так», то я цим займаюся, «ні» — не займаюся. А якщо я можу профінансувати, то як — власними грошима або позиковими? А якщо позикових немає або не дають, тоді я цим не займаюся або якщо я дуже хочу, тоді з кубишки дістаю і вкладаю.
У нас вийшло так, що кредитори і зовнішні інвестори чомусь на рівні підсвідомості несуть підприємницький ризик, а власники підприємницький ризик ментально не готові нести. Вони не готові банкротувати, не готові до того, щоб у них забирали активи, а хочуть, щоб їм доплачували за те, що вони займаються бізнесом. Але так не буває, чи радше, не повинно бути.
З іншого боку, держава чомусь думає, що сюди усі повинні прийти і допомогти, у той час коли ті податкові та законодавчі зміни, які іноді приймаються, абсолютно цьому не сприяють, а права кредиторів не захищаються. Тому що вони призводять до того, що певні сектори нічого не заробляють. А якщо нічого не заробляють, я хочу подивитися, як вони притягнуть які-небудь інвестиції.
Запитання: Я так розумію, мова йде про переведення агросектору на загальну модель ПДВ?
Відповідь: І це також.
Запитання: Таке переведення вже закладено у програмі МВФ.
Відповідь: Я цим питанням займався ще до того, як це все потрапило до програми МВФ, для того, щоб утворювати МВФ й усіх інших. Розумієте, у посткризовий період вкладати гроші будуть тільки в сектори, що мають якусь глобальну конкурентну перевагу, або в підприємства та сектори, які коштуватимуть з якихось причин дуже дешево. Але тут нічого ніколи дешево не коштувало. А якщо порівняти з тими, з ким ми на глобальних ринках конкуруємо в агросекторі, то виникає запитання: як можна конкурувати з такою підтримкою, як в США, Європі, в тій же Росії, при нашій нестачі капіталу та відсутності прав володіння на землю?
Запитання: Казка про родючі землі?
Відповідь: Ви знаєте правильну відповідь, що родючість землі впливає лише на розмір обігового капіталу, який туди можна вкласти. Більш ні на що. А десь люди збирають два врожаї на рік…
Запитання: Але при цьому вірять.
Відповідь: Не впевнений. Основне питання для поліпшення нашої макроекономіки — це зростання. Які точки зростання бачить для себе уряд і той же МВФ? Ось якщо взяти ті, що становлять ВВП: державні витрати у нас обмежені бюджетом й усіма цими прапорцями, які наставив МВФ; споживання у нас обмежене і падає на тлі зростання безробіття та відсутності кредитування; з чистим експортом все зрозуміло: ціни на сировину пішли вгору або вниз, Росія відкрила ринок або не відкрила. Залишаються інвестиції. Щоб інвестиції заходили, треба, щоб тут можна було на чомусь заробляти, а гроші тут заробляти немає на чому нині. Я доки не бачу жодного бізнесу, що легко рахується. Можуть продати через приватизацію частину держактивів. Але те, заробляє «Центренерго» або обленерго, що приватизуються, чи ні, залежить від того, як держава на це все дивиться. Я ось, наприклад, виступав радником EDF в 2002–2003 рр. Усі ці дискусії про реформи, як повинно бути — RAB-тарифи (метод розрахунку тарифів на основі повернення зроблених внесків — ІФ) або їхні еквіваленти — все звелося до того, що усім переможцям конкурсу дали еквівалент RAB-тарифу і сказали: ось ви заплатите, а ми вам забезпечимо 15% річних доходу на вкладений капітал. Гарантований дохід дали! Можливо, це звучить не так гарно, але вони ж його просили. А чому вони його просили? Тому що вони сказали: чітких правил немає, тарифоутворення незрозуміле, ризики високі. Але 15% річних доходу — це багато грошей, це дохід на акціонерний капітал, і при тому, що вони не дуже дорого заплатили. Ось тут така ж ситуація.
Якщо в цілому, то питання, що нам треба розвивати, залишається відкритим. Незалежне виробництво нафти, незалежне виробництво газу — це все капіталомісткі галузі. При цьому ми підвищуємо роялті, але ціна падає. Як наслідок — внески до сектору не мають жодного економічного сенсу. Якби тут, як в Саудівській Аравії, увіткнув палицю — і забив нафтовий фонтан, була б інша справа. Але тут же складні бурильні роботи, глибина залягання, високий тиск та інші складнощі. Все складно. Тому ніхто сюди і не йде.
Сільське господарство: власності на землю немає, велика кількість договорів оренди, які розриваються, податкове і регулятивне поле постійно змінюється. Навіщо сюди входити і інвестувати? Залишається тільки переробка. До речі, тому уся переробка, практично уся, належить іноземцям. Ось різні private equity-інвестори «пачками» їздять, розповідають: нам подобається виробництво товарів народного споживання. На запитання, а в чому резон, відповідають: ну ось бренд, ринкова частка.
Це все добре, але у тебе споживання не росте, який брендовий бізнес?! Ти сюди приїхав валютний ризик на себе брати або на що у тебе ставка? Якщо ставка на споживання, якщо поточний власник готовий віддатися задарма, то, напевно, можна інвестувати. Але, на жаль, ніхто не готовий продавати задешево. Відповідно ставка на споживання в цьому циклі, в моєму розумінні, це рання ставка.
Інвестори шукають об'єкти інвестування за відносно низькими цінами, бажано в секторах, де у країни є глобальна конкурентна перевага. Якщо інвестор не обмежений географією, то треба їхати в Африку, приміром, там взагалі все задарма роздають. І це не жарт! Там, щоправда, нічого немає та більше труднощів, але там досить цікаво. По тому ж сільському господарству є держави, де можна збирати два врожаї, та вони усі землі віддають в повну власність і відразу, тільки робіть що-небудь, і землі там теж непогані. З точки зору дохідності, там все яскравіше виходить. Я не жартую, це те, як міркують глобальні інвестори. Таким чином, куди їх тут притягати? Секторів, де у нас залишилася глобальна перевага, не так багато. Грубо кажучи, в моєму розумінні, це сільське господарство…
Запитання: Машинобудування, збірне виробництво…
Відповідь: Машинобудування, згоден. Але воно на ринки прив’язано. Крім цього, відпливають мізки. Тому коли всі втечуть, тоді і цьому буде кінець.
Запитання: Прикордонна європейська збірка?
Відповідь: Тут можна використати географічне положення. Але тоді треба розвивати логістику, транспорт й усе інше та бігати до казахів і умовляти переправляти усі контейнери через нас: ніяких митниць, жодних хабарів — все літатиме. Але для того, щоб це працювало, цим треба займатися, а для того, щоб цим займатися, необхідно мати концепцію і забезпечити роботу, щоб літало. Оскільки якщо не літатиме, то це буде нікому не цікаво. От і все.
Я довго намагався знайти конкурентну перевагу, але ІТ-сектор маленький, а усе інше зав'язане на споживання. А якщо зав'язано на споживання, то повинно коштувати дуже дешево, а задешево віддавати не хочуть. Все як і раніше, не до кінця відійшли від принципу «хочу за все один мільярд».
Це проблема, яку треба вирішувати, оскільки, якщо цим не займатися, інвестори сюди не прийдуть.
Запитання: А ідея створення фабрики Європи, враховуючи угоду про ЗВТ з ЄС ще актуальна?
Відповідь: Фабрика Європи?
Запитання: В Західній Україні різні європейські компанії ставлять збірні виробництва, дешева робоча сила… Замінюємо Китай, який дорожчає…
Відповідь: Ви повинні розуміти одну річ: не все просто так відбувається. Якщо ми предметно говоримо про конкретну конкурентну перевагу, це все або ціна, або вигідне місце розташування, або якісь речі типу родюча земля, тому робочий капітал на гектар менший. З точки зору будь-якої індустрії, берете собівартість виробництва, дивитеся на витрати, робочу силу. В ефективних виробництвах останнім часом витрати на робочу силу взагалі практично відсутні — там усе роблять машини. Це все капітальні витрати. Друге — це електроенергія, вона теж має бути дешевою. Третє — логістика й постачання, воно ж має бути. Ну, і місцевий ринок збуту. Це усе треба прораховувати. При цьому, на мою особисту думку, у більшості цих тем ми вже запізнилися. У Словаччині — побудовано, в Польщі — побудовано, в Росії тема відпрацьована. В результаті чим більше ми будемо нічого не робити, тим менше можливостей здатні реалізувати, тим менше буде подальший приріст, оскільки боротьба за капітал відбувається всюди. Можливо, інші не так цинічно про це кажуть, прикриваються якоюсь політичною ширмою, але за фактом — це все дуже цинічно. І якщо це заробляє гроші, має сенс — люди йдуть, не заробляє — люди не йдуть. А для того, щоб вони йшли, має бути поштовх. З Польщею було зрозуміло: країна буде в Євросоюзі, зробили реформу, великий ринок збуту, національна валюта, низька вартість виробництва. Адже за рахунок чого Польща балансує? За рахунок своєї національної валюти. А Словаччина вже перейшла на євро. З точки зору народу — це добре, а з точки зору інвестора, який хотів будувати або почав будувати, — вже погано.
Тому для мене це концептуальне питання — як виживати периферійним країнам? Я ось брав участь в IPO одного з банків Словенії. Там було маленьке розміщення — усього EUR 120 млн. Але я все не міг зрозуміти, кому воно може бути цікаве? Зрозуміло, що географічна диверсифікація, але місцевий банк в Любляні, яка у нього конкурентна перевага? Такі структури, як BNP і подібні, повинні усю цю справу вбивати. Тому що, за фактом, у словенців капіталу немає, тоді як в усіх цих груп у Франції, Голландії — багато, тому що там нації на абсолютно іншому етапі розвитку, вони вже більше віддають капіталу, ніж споживають. Таким чином, у банку постійно відбуватиметься зниження маржі, вона прагнутиме до нуля. Щоб утриматися на ринку, йому треба або дуже швидко рухатися, або надавати супернішеві продукти, що винайти, напевно, складно. У результаті все так і вийшло: воно там накрилося «мідним тазом» після IPO. Уся бізнес-модель виглядала дуже примітивно: беремо депозити, віддаємо під нерухомість, все зростає, всі щасливі.
Я це до того, що конкурентна перевага є не в усіх, як не в усіх є фондові ринки. І там, де його немає, це країна споживач, вона залежна і в довгостроковій перспективі, напевно, повинна перестати існувати як елемент. Мені дуже не подобалися фільми на тему глобалізації американських корпорацій і подібні. Але якщо замислитися, так все до цього і йде. Подивіться на обсяги M&A. Здавалося б, компанія і так вже коштує $60 або $70 млрд, але вона ще продовжує зливатися, оптимізуватися, і це далі відбувається. Думаю, зрештою реформи в Україні неминучі, тому що по-іншому не працює. Просто різним людям потрібен різний час на усвідомлення цього.
