Комплексна програма розвитку фінансового ринку до 2020 року не надто відрізняється від попередньої версії 2012 року. На практиці важливо, як саме буде реалізовуватися нинішня програма і чи буде реалізована загалом. 

Поки що в Україні фондовий ринок практично не працює. А щоб його оживити, потрібно захистити права інвесторів, розширити перелік інструментів для торгівлі та завершити формування інфраструктури фінансового ринку.

Сьогодні права інвесторів в Україні ніхто не захищає: судова система не працює, часто банки не можуть повернути кредити, які було видано, а інвестори — вкладені гроші. Необхідно прийняти закон про облігації, де чітко б прописувалися процедури захисту прав власності, дефолту, реструктуризації, виявлення несумлінних емітентів та їхніх акціонерів, а також покарання за їхнє шахрайство ще на ранніх стадіях.

Нині у нас із широкого спектру боргових інструментів працює лише інструмент ОВДП. При цьому левова частка володіння ОВДП припадає на НБУ та державні банки. 

Після подій 2008–2009 років, коли через дефолти низки компаній (Сітіком, Союз-Віктан, Караван тощо) інвесторів «кинули» на сотні мільйонів гривень, ринку корпоративних облігацій практично немає. 

Не кращими є справи з акціями. Більшість компаній стають сьогодні публічними тільки під тиском вимог законодавства, але багатьом емітентам така публічність не потрібна. Ринок заповнено «сміттєвими» акціями. Потрібно провести тотальний делістинг, посиливши вимоги до лістингових цінних паперів та залишивши тих емітентів, які цього дійсно бажають та заслуговують.

Повинен нарешті запрацювати і ринок деривативів (валютних, фондових, відсоткових, товарних), щоб надати змогу учасникам ринку хеджувати свої ризики та здійснювати це через українську інфраструктуру.  

Розширенню інструментів торгівлі на фондовому ринку сприятиме також введення процедури подвійного лістингу, лібералізація валютного законодавства і дозвіл на торгівлю цінними паперами українських емітентів, які випущено за кордоном.

Але, щоб інструменти, які було згадано, повноцінно запрацювали, необхідно оживити локального інвестора — інститути спільного інвестування (ІСІ) та страхові компанії. Потрібно нарешті впровадити другий рівень пенсійної системи (обов’язкове накопичувальне страхування), вичистити «сміття» з активів страхових компаній та інших інституційних гравців. Це надасть можливість привернути реальних внутрішніх інвесторів до якісних активів. Поки ж ми бачимо лише кілька страхових компаній, що реально працюють на ринку. Решта вкладає гроші або у банківські депозити, частина яких на сьогодні є проблемними, або ж розміщують мільярди гривень у «сміттєві» активи.  

Потрібно також завершити формування інфраструктури фінансового ринку. Сьогодні в країні вже є Національний депозитарій України (НДУ) та Розрахунковий центр (РЦ). На базі цих двох структур та однієї-двох бірж доцільно створити так званий інфраструктурний холдинг з єдиною ІТ-платформою, яка б обслуговувала організований ринок за ОВДП, деривативами, акціями, валютою, ринок РЕПО. Таке об’єднання учасників ринку навколо єдиної інфраструктури надасть змогу їм економити на операційних витратах. При цьому на початковому етапі пакет у такому холдингу має належати державі (75%, решта 25% — у руках зацікавлених учасників ринку). На другому етапі 25% своїх акцій держава може продавати іноземному системному інфраструктурному інвестору. Ця модель вже довела свою ефективність, наприклад, у Польщі. Така інфраструктура, на нашу думку, значно підвищить ліквідність ринку та зменшить системні ризики.

І навіщо сьогодні небанківському ринку одразу два регулятори? Це ускладнює роботу всіх учасників. На базі Держфінпослуг та НКЦПФР потрібно створювати єдиний орган, а частину чинних функцій передати НБУ. Враховуючи невеликий обсяг небанківського ринку України, цей крок повністю виправданий. Окрім цього, потрібно розширити чинні повноваження регулятора з виявлення шахрайства та боротьби з несумлінними позичальниками і виявляти шахрайські структури на початковому етапі. Так це працює у всіх розвинених країнах.

Наша економіка сьогодні перебуває у дуже важкому стані. Тому здійснити ці кроки, забезпечивши цим приплив інвестицій та перезапущення економіки, необхідно вже найближчим часом.