Цей сайт використовує файли cookie та інші подібні технології. Ми використовуємо файли cookie для аналізу трафіку та покращення функціональних можливостей нашого сайту. Якщо ви не бажаєте щоб вказані дані опрацьовувались нами, ви завжди можете змінити налаштування cookie у своєму браузері або перестати користуватись цим сайтом. Дізнатись більше можете з нашої Політики Конфіденційності. Продовжуючи використовувати цей сайт ви надаєте згоду на обробку файлів cookie.

Погоджуюсь Закрити сайт
19 грудня 2024

Григорій Овчаренко, директор з управління активами групи ICU в Україні

ЦІНА НЕВИКОНАНИХ ОБІЦЯНОК

Пенсія як в Європі. Тисяча євро в місяць.

 

Скільки політиків нам це обіцяло? Багато. Хто з них це виконав? Ніхто.

 

Чи це насправді можливо? Ні. Навіть в найближчому десятиріччі. 

 

Чому ж ми знову і знову чуємо про це і віримо в нереальне майбутнє? 

 

Тому що мало хто наважується говорити правду. А ті, хто наважуються, отримують таку порцію хейту, що змушені виправдовуватись.

 

Висловлювання чиновників, що не можна розраховувати на державну пенсію, визивають загальне несприйняття та незадоволення. «Як це так? А де тоді наші гроші?». Простіше казати про надійність солідарної системи. Це заспокоює, бо держава все вирішіть сама.

 

Середня пенсія в Німеччині складає 1500 євро тоді як в Україні – близько 130 євро. Різниця в десятки разів і десятки років. Де ми звернули не туди і як повернутися на шлях до нормального життя?

 

Існуюча солідарна система нездатна забезпечити нормальний рівень пенсії, а альтернативних можливостей не створено.

 

Високій рівень тіньової економіки, а це як неофіційне працевлаштування, так і виплати в конвертах, зменшує рівень надходжень по пенсійного фонду і відповідно збільшує його дефіцит, який компенсується державою з інших джерел. Неможливо отримати високу пенсію, при цьому не сплачуючи податки. Запитайте своїх знайомих, скільки з них отримують офіційно зарплатню, і зрозумієте масштаб проблеми. Демографічні тенденції - зменшення працездатного населення та вимушена міграція ще більше ускладнюють ситуацію.

 

З іншого боку високий рівень недовіри до фінансових інституцій та низька фінансова грамотність не створює ані можливостей для заощадження, ані суспільної підтримки реформування та запуску накопичувальної системи. То що ж робити?

 

Повну версію колонки читайте на сайті НВ.