Новина про затримки у виплатах пенсій, навіть на декілька днів, стала сенсацією в традиційно в’ялий сезон літніх відпусток. Попри економічні катаклізми 2014-2015 років, коли різко знецінювалась гривня та банкрутували крупні банки, хоч і дуже скромні, пенсії виплачували вчасно. Чому ж в передвиборчий рік Пенсійний фонд зіштовхнувся з проблемою?

В Україні нараховується близько 11.7 млн пенсіонерів (62.7% з яких – жінки), які отримують в середньому біля 2 500 грн на місяць. Звичайно, частина людей отримує мінімальну пенсію, а близько 1% найзаможніших отримують більше 10 000 грн/місяць. Але основна маса – 2/3 всіх пенсіонерів отримують від 1500 до 4000 грн. Такі невеликі цифри в масштабах країни перетворюються на 360 млрд грн на рік. Це вдвічі більше, ніж країні коштував порятунок Приватбанку.

Звідки беруться ці кошти? Пенсійний фонд не є частиною Державного бюджету – це окремий фонд, куди працюючі роблять відрахування на користь існуючих пенсіонерів, щоб на старості так само претендувати на пенсію за рахунок внесків наступних поколінь. Як правило, пересічний українець мало замислюється щодо розмірів та призначення цих платежів, адже їх замість нього робить роботодавець, для якого це є додаткові витрати на фонд оплати праці. Розмір відрахування ЄСВ, більша частина якого спрямовується в Пенсійний фонд, в 2016 році знизили із 36-37% до теперішніх 22% від валової зарплати працівника в сподіванні вивести зарплати з тіні.

Попри збільшення відрахувань, самостійно Пенсійний фонд не може виплачувати невисокі українські пенсії. Власних надходжень в 2017 році вистачило, щоб профінансувати лише 54%, без допомоги з боку Державного бюджету пенсії довелось би скоротити майже вдвічі. Основна причина – кількість офіційно працюючих, які платять внески, фактично зрівнялась з кількістю пенсіонерів – 1.1 до 1. В таких умовах важко забезпечити достойну пенсію, адже доведеться надто багато відбирати у працюючих. Не на користь пенсіонерів й інші тенденції – робота в тіні, в тому числі й у якості приватного підприємця. Так програміст із зарплатою в кілька тисяч доларів сплачує такий самий розмір ЄСВ (819,06 грн), що й сільський листоноша на пів ставки із зарплатою 1862 грн. До того ж трудова міграція має негативний вплив на надходження фонду, адже виїжджаючі закордон більше не сплачують внесків в Україні. Негативна демографічна ситуація, коли людей народжується менше, ніж помирає, лише ускладнює ситуацію.

Тому Державний бюджет змушений щороку переказувати 130-140 млрд грн Пенсійному фонду, щоб той міг виплачувати середню пенсію в 2500 грн, а не вдвічі меншу. Негативний момент – це перерозподіл коштів, які в іншому випадку могли б піти, наприклад, на будівництво чи ремонт доріг. Розмір перерахування з держбюджету – це політичне рішення, якщо він надто малий, пенсіонери отримують ще менші пенсії – до їх осучаснення восени 2017 року середній розмір пенсії складав 1828 грн (початок 2017 року). Якщо підняти розмір пенсій за рахунок збільшення обсягу дефіциту Пенсійного фонду, який покривається державним бюджетом, то потрібно або зменшувати фінансування інших статей, тих же доріг чи медицини, або «друкувати» гроші, наслідком чого може бути неконтрольована інфляція, яка нівелює ефект від такого підвищення.

Міністерство фінансів не може створювати гроші, на відміну від Національного банку, щоб профінансувати нові витрати. Нацбанк може створювати нові гроші, скуповуючи ОВДП, випущені Мінфіном. Однак НБУ декларує незалежність від виконавчої влади й притримується курсу на зниження інфляції для збереження купівельної спроможності гривні. Тому НБУ вже декілька років не викуповує ОВДП, а з жовтня 2017 року, у відповідь на зростання темпів інфляції проводить цикл підвищення ставок, що збільшує вартість запозичення для Мінфіну. Таким чином існує запобіжник проти неконтрольованого зростання державних витрат, які, хоч і можуть принести короткострокові електоральні бали, загрожують новим витком інфляції.

Крім того, існує суто технічна проблема – пенсії виплачуються між 5-м та 25-го числом, а перерахування внесків ЄСВ – впродовж місяця. Тому Казначейству інколи доводиться робити позики Пенсійному фонду, щоб профінансувати такі касові розриви. Те, що в 2018 році необхідність в фінансуванні таких розривів зросла, свідчить, що ресурсу для подальшого підвищення пенсій не залишилось. Воно можливе лише за умови зростання заробітних плат, з яких здійснюються відрахування, та виходу їх з тіні.