Дана колонка вийшла на сайті Новое Время

Комітет з питань фінансової політики та банківської діяльності Верховної Ради рекомендує прийняти за основу законопроект, яким пропонується зобов'язати банки публікувати свою звітність (річну фінансову звітність, річну консолідовану звітність, квартальний баланс, звіт про фінансові результати банку, аудиторські висновки) у газетах «Голос України» та «Урядовий Кур'єр».

На думку ідейних натхненників законопроекту, публікація звітів в офіційних друкованих виданнях є «єдиним варіантом реального забезпечення відкритості інформації про діяльність та стан банків». Оскільки пошук інформації на сайтах банків «створює труднощі літнім людям, які довіряють банкам свої заощадження, але не мають доступу до інтернету і тому не можуть ознайомитися з реальним станом справ у тому чи іншому банку».

На мою думку, такий підхід зовсім не в дусі XXI століття і тільки зміцнить подання іноземних інвесторів і фінансистів про Україну як про «дике поле», де не ведеться ніякої статистики. Навряд чи ця ініціатива продиктована турботою законодавців про зручності для звичайних громадян (яким складно читати сайт, але нібито буде легше придбати газету або піти в бібліотеку, щоб знайти звітність певного банку за минулий рік). Будь-який фахівець розуміє, що сучасна банківська звітність - це багато таблиць, які зі всіма додатками та примітками запросто можуть становити більше сотні сторінок друкованого тексту формату А4. І це паперововитратне рішення ще підтримує парламентський комітет, голова якого представляє фракцію – прихильника мораторію на експорт лісу. Невже депутати просто хочуть пролобіювати рішення, яке буде сприяти безглуздим розтратам паперів, додатковим витратам на фарбу і супутнім поліграфічним послугам? І все це - заради вельми сумнівної мети.

Для самих банків ці додаткові потенційні витрати - невеликі в порівнянні з масштабом їх бізнесу, але питання їх доцільності. Подібні рішення в бізнес-літературі називаються «шрамами». Це ті зміни, які на перший погляд здаються зрозумілою реакцією на події, проте доцільність цих змін або застаріла, або відсутня спочатку, через що ці зміни дуже ускладнюють роботу організації. Екс-топ-менеджер Приватбанку, пан Гороховський, нещодавно наводив приклад такого «шраму» - необхідність відзначатися в готелях під час відряджень, в тому числі зарубіжних. У швейцарському готелі, де він оселився, персонал так і не зрозумів, для чого потрібна ця паперова безглуздість. Якщо в Україні так само, як і у світі, спостерігається тенденція поступового згортання друкованих видань і переходу їх в онлайн (тому що це зручніше), який сенс законодавчо прив'язувати звітність до паперових видань?

Високі операційні витрати взагалі дуже характерні для українських банків. І встановлена державою бюрократія - ключова причина цього. Звіт McKinsey наводить дані, що продуктивність банківського сектора в Україні - одна з найнижчих у порівнянні з сусідніми країнами. 64% співробітників українських банків займаються наданням послуг з низькою доданою вартістю або виконують бек-офісні функції. Замість того, щоб продавати продукти і заробляти гроші для банку або приділяти більше уваги якості обслуговування клієнтів, працівники відволікаються на непотрібні речі. Внаслідок різних «шрамів» вони зобов'язані багато друкувати, робити зайву роботу, якої в принципі можна було б уникнути за рахунок автоматизації процесів переносу в електронну сферу. А тут навпаки - на законодавчому рівні пропонують посилення цих функцій, щоб люди сиділи і займалися подачею звітності «Урядовий Кур'єр», бо так вимагає процедура. Очевидно, працівників, які будуть займатися звіркою і регулярної подачею звітів в друкарню, буде значно більше, ніж читачів цієї інформації. І це незважаючи на багатотисячні тиражі обох видань.

Дискусія навколо законопроекту підняла ще одне питання, про яке законодавці, напевно, навіть і не підозрювали. Уявімо ситуацію, що який-небудь банк збанкрутував і оплата за хостинг сайту теж припинилася. Тому вся звітність, яка була на ньому розміщена, пропадає і, відповідно, аналітики, журналісти не можуть більше працювати з цими даними. Але в Україні є приклад, як вирішити цю проблему - портал smida.gov.ua, який належить Національній комісії з цінних паперів. У США є портал SEC's EDGAR, де по всім компаніям, які повинні подавати звітність, є інформація з 1996 року. А якщо потрібні звіти більш раннього періоду, їх можна замовити в архівах.

Тому якщо є зайві гроші, які в результаті прийняття законопроекту будуть змушені витрачати на папір банки або держава з бюджету, то краще спрямувати їх на вдосконалення державного електронного порталу даних. Зробити його user-friendly, перевести на англійську мову. Щоб таким чином іноземні журналісти, інвестори могли б зайти, подивитися і розуміти, що відбувається в українському фінансовому секторі. Я спілкуюся з різними іноземними фахівцями з фінансового сектору. Деякі з них вважають, що в Україні взагалі не ведеться ніякої статистики, і наша країна якесь «дике поле» - поки не бачать інформації на сайті. Зрештою, для того, щоб потенційний інвестор зважився інвестувати в Україну, йому необхідний доступ до інформації, на основі якої приймається рішення. Чи можуть шановні законодавці уявити, щоб аналітики західних інвестиційних фондів йшли в бібліотеку, замовляли там підшивку газети «Урядовий Кур'єр» за три роки і досліджували звітність Ощадбанку, перш ніж купувати його облігації?