Цей блог є більш розгорнутою версією статті, що була опублікована на сайті "Економічна правда" 29 березня 2017 р.

За інформацією сайту НБУ 28-го лютого ц.р. на засіданні Ради центрального банку України було розглянуто «Оцінку», документ, покликаний надати публічну характеристику діям керівництва НБУ щодо реалізації грошово-кредитної політику у 2016 році.

На мій погляд цей документ містить два видатних моменти, на яких я хочу наголосити у цій критичній статті і дати роз'яснення з їх приводу.

Перший – фокусування виключно на відновленні кредитування

Отже, автори Оцінки вкотре сконцентрувалися саме на питанні банківського кредитування. Адже, мовляв, його «млявість» (тут і надалі у лапках будуть надаватися цитати із «Оцінки») попри «надлишкову ліквідність» у банках, як вважають автори, не забезпечили ще стрімкішого зростання економіки у 2016 році. І це попри офіційний показник приросту реального ВВП на 2.3% до попереднього року.

На мою думку, такий великий акцент певних членів Ради НБУ на банківському кредитуванні як на двигуні економічного відновлення демонструє незбалансованість їх підходу.

Не будемо вдаватися у деталі усіх можливих варіантів пришвидшення економічного зростання (серед яких найбільш дієвим є бюджетна політика уряду), але відзначимо лише прикметну наполегливість Ради НБУ до наголосу на більш активному відновленні банківського кредитування. На перший погляд, здається, що це є природною справою і що це їх безпосередній функціональний обов'язок.

Але насправді це неприпустиме спрощення. Наведу крилате висловлювання колишнього голови центрального банку Індії Рагурама Раджана, якого, до речі, люблять цитувати деякі члени Ради НБУ у блогах. Свого часу він влучно охарактеризував причини Великої фінансової кризи в США 2007-08 рр. На його думку до кризи призвела послаблена регуляція діяльності комерційних банків, описана фразою «Дайте їм наїстися кредитом» («Let them eat credit»). Сенс цієї характеристики такий – слабко регульовані комерційні банки (під час проведення стриманої бюджетної політики урядом) власноруч генерують фінансову кризу.

Тому що кредит кредиту — рознь. Банківський кредит у національній валюті є набагато стабільнішим для економіки ніж кредит в іноземній валюті (це правило працює і стосовно кредитів для компаній, що називають себе експортерами). Далі, банківський кредит пов’язаним особам (простою мовою, це коли банкіри кредитують себе або "любих друзів") є руйнівним для економіки в цілому, навіть якщо він здійснений у національній валюті. Крім того, для уникнення скочування банків до перекредитування потрібна якісна бюджетна політики (це питання в свою чергу є не менш комплексним ніж монетарна політики – отже воно не є предметом цієї статті). У цю сферу, безумовно, Рада НБУ намагається не занурюватися — адже, суто з формальної точки зору, вона діє в рамках статті №100 Конституції України, яка говорить "Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням."

Другий – традиційно помилкове вірування, що банки кредитують за рахунок «ліквідності»

В «Оцінці» цілий розділ (стор.8-10) його автори відвели на формулювання оцінок щодо операцій із так званою «ліквідністю» в національній валюті.

Чому я наполягаю на «так звана»? Бо значення терміну «ліквідність» в українському банківському середовищі є більш вузьким, ніж розуміння цього терміну на Заході. У нас розуміють під ліквідністю лише готівку в касах комерційних банків та залишки на їх коррахунках у НБУ. На Заході ліквідність має більш широке значення і включає (крім готівки та залишків на коррахунках) іще й цінні папери центрального банку та уряду, які комерційні банки  тримають в активах на своїх балансах. Тобто в Україні до ліквідності слід зараховувати вкладення банків у депозитні сертифікати НБУ та облігації уряду або ОВДП у гривнях. В «Оцінці» ж під ліквідністю розглядають саме залишки на коррахунках банків в НБУ — хоча це слід називати «резервними грошима», як це прийнято на Заході.

Наведу кілька цитат з «Оцінки», які критично характеризують операції НБУ з резервними грошима («ліквідністю»):

1. «…нарощуванню кредитної глибини [вітчизняної економіки] заважає … активна стерилізація гривневої ліквідності шляхом розміщення депозитних сертифікатів»
2. «стерилізація гривневої ліквідності шляхом розміщення депозитних сертифікатів … є абсолютна безризикова альтернатива кредитуванню, що не сприяє його розвитку та відволікає кошти з економічного обороту».

Таким чином, автори «Оцінки» апелюють до ідеї, що комерційні банки не здійснюють кредитування, бо, мовляв, на перепоні стоять операції НБУ зі «стерилізації гривневої ліквідності.». До речі, цієї ж думки дотримуються більшість прихильників економічної школи прагматизму–дирижизму та їх наукові світочі. І текст «Оцінки» і його ідеологія і тон сформовані на базі їх міркувань, що були технологічно розмножені за останній рік різними спікерами.

Читачам слід зрозуміти, що це вірування є помилковим. Чому?

По-перше, як я уже розказував раніше, справжні (не "зомбі") комерційні банки здатні створювати кредит самостійно, без прив'язки до наявного обсягу резервних грошей на коррахунках у центральному банку. У разі потреби у резервних грошах для здійснення платежів для клієнта, якому надано кредит, банк звернеться за ними до міжбанківського ринку або до центрального банку. Для великого банку, на балансі якого його клієнти можуть здійснювати платежі між собою, немає потреби у додаткових резервних грошах. Наприклад, уся технологічна інноваційність Приватбанку, на мою думку, має на меті саме такий стан речей – якомога більша кількість клієнтів здійснюють розрахунки між собою в межах його балансу.

Для ілюстрації цієї думки хочу звернути увагу читачів на пояснювальну аналітичну записку головного економіста провідного рейтингового агентства Standard & Poor's Пола Шерда під красномовною назвою "Повторюйте за мною: банки не можуть і не "надають у кредит" резервні гроші". У ній більш деталізовано пояснюється як саме банки створюю кредит і яку роль у цьому процесі займають резервні гроші.

По-друге, якщо звернутися до внутрішніх пояснювальних документів чи НБУ чи і центральних банків інших країн, можна знайти таке пояснення, що узгоджується з вищесказаним: резервні гроші використовуються комерційними банками для здійснення розрахунків та для виконання нормативу обов’язкового резервування, якщо такий норматив встановлений центральним банком на рівні вище від нуля.

Приклади:

1. Національний банк України ще донедавна мав (у цій статистичній звітності) таке пояснення щодо резервних грошей: це «переказні депозити [в НБУ] інших депозитних корпорацій» і вони є «фінансовими активами, що за першою вимогою можуть бути обміняні на готівкові кошти за номіналом та безпосередньо використані для здійснення платежу». Також, у цій щоденні статистиці про рух коштів на коррахунках комерційних банків у НБУ показується як резервні гроші рухаються за своїм призначенням. І тут нема графи з назвою «кредитування економіки».
2. Центральний банк Нової Зеландії, який, до речі, є родоначальником монетарної політики з приборкання інфляції, називає залишки на коррахунках банків не інакше як «гроші, для проведення розрахунків» (мовою оригіналу «settlement cash»). Їх щоденна звітність про рух резервних грошей майже тотожна тій, що є в НБУ.
3. Центральний банк РФ має саме таке формулювання щодо резервних грошей: він «задовольняє потреби кредитних організацій у залишках на їх коррахунках [в ЦБ РФ] для виконання ними вимог обов’язкового резервування, а також для здійснення власних та клієнтських платежів та розрахунків».

Чому це має значення?

На мою думку, в монетарну систему України на рівні її управління вмонтовується хибна концепція щодо механіки монетарних процесів. Згадаймо лише невдалий заклик до «грошово-промислової політики» на Раді НБУ 25 жовтня минулого року, який було розгорнуто до «проведення продуктивної емісії». Зараз його уже переформулювали у більш нейтральний формат: «відновлення кредитування … механізмами рефінансування» (пункт 2 Рекомендацій Правлінню НБУ та КМУ, що затверджені рішенням Ради НБУ від 28 лютого 2017 р.)

Як показано вище, ці ідеї ґрунтуються на хибному трактуванні ролі резервних грошей та сутності банківського кредиту в економічних відносинах. З цього походить рекомендація Ради НБУ до Уряду (пункт 2) щодо «розміщення вільних коштів у гривні на міжбанківському ринку з метою якісного управління ліквідністю». Бо, мовляв, таким чином КМУ пришвидшить свої проекти.

Більше того. Це трактування не заглиблюється у проблематику кредиту в іноземній валюті, яка є одним з ключових питань сталого економічного розвитку. Бо інакше економіку й надалі чекатиме перспектива фінансових криз на зразок тої, що зараз відбувається у Хорватії (або такої, яку ми мали раніше).

Мій висновок: Якщо хтось вважає, що реформування монетарної сфери майже завершене, то це не так, реформи не пройшли й півшляху і зараз ми спостерігаємо своєрідну реакцію на початок цієї роботи. Сама ж «Оцінка» Ради НБУ є слабким документом.