Щоб зрозуміти карколомний сюжет італійської коаліціади, варто розповісти про один «київський сюжет».

31 травня та 1 червня на міжнародній конференції українського Нацбанка одним із почесних гостей мав бути італійський економіст Карло Коттареллі, який працював в директораті МВФ та донедавна в різних урядах Італії, відповідаючи за оптимізацію бюджетних видатків.

Втім, в останній момент цей візит до столиці України довелося скасувати. Причина – у вівторок, 29 травня, президент Італії відмовив у пропозиції щодо формування уряду від коаліції двох партій «Рух п’ять зірок» та «Ліга», що разом набрали біля 51% голосів на виборах у березні, й одночасно оголосив доволі несподіване рішення, що саме Коттареллі повинен сформувати технократичний уряд.

Річ у тім, що президент Італії за конституцією країни має останнє слово щодо складу уряду. Своє рішення «проти» він мотивував незгодою щодо тільки однієї пропозиції від коаліції. А саме, щодо призначення на посаду міністра фінансів Паоло Савона. Мовляв він «євроскептик». І це, як трактували провідні медіа в світі включно з Україною, може позначитися на фінансовій стабільністі як в самій Італії, так й в єврозоні в цілому.

Несподіваність коаліційної розв’язки у Італії також добре відстежувати через ціни на італійські фінансові активи. Дійсно із оголошенням про створення коаліції ціни на італійські державні облігації почали поступово понижуватися. Але цікаво, що через саме вищевказаний несподіваний поворот – відмова від коаліції й запровадження технократичного премєр-міністра – пониження цін почало тільки присокрюватися. В результаті—у вівторок 29 травня—дохідність 10-річних облігацій уряду Італії (дохідність будь-якої облігації рухається у протилежному нампрямку від руху ціни) стрибнула до 3.1%, що стало максимумом за останні чотири роки.

Дохідність 10-річних облігацій уряду Італії (% річних), щоденна історія з 1 січня 2005 р. до 5 червня 2018 р. включно

* щоденні обсяги викупу облігацій розраховані як середньо-денні обсягі за звітний місяць. Місячні дані подають в звітах ЄЦБ, середьно-денний обсяг отриманий шляхом ділення місячного обсягу на кількість робочих днів.
Джерело: ЄЦБ, www.investing.com

Це показало, що очікування фінансистів посунулися в гіршу сторону через (1) розуміння, що у технократичного уряду не буде підтримки в парламенті, та (2) що коаліція буде наполягати на позачергових виборах, (3) які у разі їх проведення перетворяться на референдум не тільки щодо Італії в єврозоні, але можуть стати неприємним символом для усієї єврозони.

Наприкінці того дня, у вівторок, президент Ради Європи Дональд Туск закликав у своєму твітер-екаунті «поважати виборців» у відповідь на заяви від європейських політиків, що фінансові ринки покажуть італійцям свою дисциплінуючу силу.

Через день—у четвер 31 травня—вочевидь після широких консультацій відбулися два кроки. Перший, досвідчений технократ Коттареллі оголосив про складання своїх повноважень. Другий, коаліція «Руху п’ять зірок» та «Ліги» погодилася на другу спробу з формування уряду. Вона виявилася більш вдалою.

У пятницю 1 червня, новий уряд від коаліції було сформовано та схвалено президентом Італії. Останній не був проти, що 81-річний й вельми досвідчений Паоло Савона стане міністром з питань ЄС. А на пост міністра фінансів заступить маловідомий Джованні Тріа, який втім добре знається на проблематиці монетарного євросоюзу, про що говорить його стаття від минулого року.

Фінансові ринки відреагували позитивно – дохідність облігацій уряду снизилась до 2.8% у четвер та до 2.6% у п’ятницю, хоча вона все ще набагато вище ніж кілька тижнів тому. З цього приводу ЄЦБ навіть зробив заяву, що не розглядає поточну ситуацію на фінансових ринках як критичну, і що немає сенсу втручатися. Того ж тижня впевненості фінансовому ринку надали як успішне розміщення державних облігацій на первинному ринку та факт того, що уряд Італії викупив частину своїх боргів на ринку, адже ті впали в ціні.

Отже з цього понеділка новий уряд Італії заступає до справжньої роботи. На цьому етапі постають щонайменше два питання, які заслуговують на увагу:

- Як буде діяти новий уряд Італії та співпрацювати із ЄС? В чому він вбачає корінь проблем?

- Чому Італія або радше більшість її виборців обрало шлях, який як видається вкрай фінансово ризикованим?

На мою думку, на ці пов’язані між собою питання слід почати відповідати цитатою про Італію з книжки «Євро та боротьба ідей», спів-автором якої є німецький економіст Маркус Брунермайєр (маленький спойлер №1 – невдовзі ця книжка вийде українською мовою):

«Щороку з країни емігрує 60 тисяч італійців, з яких дві-третини мають вищу освіту. Молодь виїжджає не тільки через дуже високий рівень безробіття серед молоді, але й через відчуття, що суспільство організовано таким чином щоб обмежити їх.»

Дійсно, рівень безробіття в Італії один з найбільш високих в ЄС більше 11%. Гірше тільки в Греції (25%) та Іспанії (15%). Більше того, загально визнано – якщо в Греції економічна депресія, то в Італії багаторічна стагнація.

Багато, хто пояснює це так – мовляв, це ледарі з південних країн Європи й вони схільні до корупції (хоча таке саме розмежування є всередині Італії, де відмінність економічного розвитку між північем та півднем країни є істотною).

Однак, на мою думку найбільш яскраво, точно й доволі коротко про економічні проблеми єврозони висловився чеський економіст Моймір Гампл. До речі, українська аудиторія змогла познаймитися із ним на конференці НБУ в Києві минулого тижня (з його виступом в Києві можна ознайомитись ось тут, але він мав геть інший ракурс). Гампл, виступаючи в Оксфорді 21 травня цього року, дав наступне пояснення:

«Монетарний союз без держави за своєю природою є нестабільним. ... Єврозона не змогла зробити своїх членів більш заможними більш швидко (країни, що не є членами зони євро постійно зростають швидше)».

Здавалося б у ЄС є всі інститути та арсенали. Є гарна валюта та й потужний ЄЦБ. Інфляція подолана давно. Однак, Гампл же говорить немпрямою мовою, що в монетарному союзі ЄС немає «держави». Що він має на увазі? Я трактую це як відсутність федерального уряду на зразок США. Мало того, такий федеральний уряд повинен проводити активну фіскальну політику у разі коли уряди країн-членів інституціонально не здатні це зробити. Адже вони обмежені жорсткими фіскальними правилами Маарстріхської угоди та наступних угод з мінімізації фіскальних дефіцитів. Розмір такого уряду за валовими видатками повинен бути щонайменше 10% від совокупного ВВП країн-членів. Але ідея подальшої інтеграції серед існуючих членів ЄС є вкрай непопулярною. Наразі в Брюсселі говорять про можливий перерозподіл 30 млрд євро з країн центральної та Східної Європи на її південні країни – але це менше піввідстка від ВВП єврозони (поточний бюджет ЄС за витратами складає трохи більше 1% ВВП).

Новий уряд Італії напевно добре навчений прикладами колишнього президента Франції Оланда та теперішнього премєр-міністра Греції Ципраса (не кажучи вже про Берлусконі), які обіцяли виборцям позбутися політики жорсткої економії (або як її іще називають фіскальної консолідації або більш узагальнено структурними реформами) та проводити більше активну фіскальну політику.

В книжці Брунермайера детально описуються їхні потуги вести перемовини в коридорах влади ЄС – їх завжди зустрічала прохолода, після якої вони поступово капітулювали й приймали курс на жорстку економію. Для малих перифірійних країн таких як Греція, Ірландія та Кіпр ЄЦБ застосовував погрозу відмови для національного центрального банку у наданні екстренної ліквідності як інструмент примусу уряду до непопулярних структурних реформ.

Безумовно уряд Італії має іншу вагу, але вони спробують діяти з урахуванням вищевказаного досвіду. Один із інструментів, що обговорюється в Італії, це пропозиції з використання додаткової грошової одиниці (одна з яких має італійську назву «Монета фіскалє») паралельно до євро. Ці пропозиції базуються на принципі чарталізму, який пояснюється в книжці «Сучасна теорія грошей».

Цікаво, що пропозиція «Монета фіскалє» посилається на роботу економістів, що були також ключовими доподовічами на Київській конференції минулого тижня, а саме панів Алана Ауербаха та Юрія Городніченка щодо позитивної реакції економіки на фіскальні стимули (через дію фіскального мультиплікатора).

Це іще один україно-італійський зв’язок, хоч і доволі опосередкований. Іншим є той факт, що у  80-х видатний американський економіст Хайман Мінськи (1919-1996) був консультантом Паоло Савона, який за свідченням італійців у свої 81 рік є фаховим економістом, що «знає фінанасову систему Італії зсередини». Цікаво, що Мінськи має звязок із Україною через свою мати, яка у молодому віци виїхала з Київа до США іще на початку минулого століття (маленький спойлер №2 – невдовзі книжка про нього вийде українською мовою).

У свій час Мінськи казав, що для стабілізації економіки потрібен не тільки «великий банк» (у єврозоні це ЄЦБ, баланс якого наразі складає біля 40% від розміру ВВП єврозони) але й «великий уряд» (у єврозоні він біля 1% у той коли в США він більше 20%). Це кореспондує із словами Гампля, що «без держави» монетарний союз властивий до нестабільності.

Щодо обмінних курсів, які завжди в центрі уваги українців, то слід зазначити, що євро за своєю природою не є національною валютою як то американський долар, японська ієна чи китайський юань. За нею стоіть тільки ЄЦБ, в той час в США це ФРС та федеральний уряд. Незважаючи на можливий негативний фон, вартість євро має потужну підтримку у вигляді профіцитів торгівельних балансів якто єврозони в цілому, так її найбільш успішної її частнини Німеччини. У разі виникнення більш гострих проблем у єврозоні, вартість цієї валюти скоріш буде рости ніж падати, адже в євро будуть вбачати саме німецькі фінансові активи.

Щодо України, то досвід  Італії показує, що економіка та соціум не витримують підходу із жорсткої економії. Цей підхід здатен придушити інфляцію. В цьому його універсалізм. Але він не здатен однаково активізувати різні економіки – адже їх потужний двигун, фіскальну політику, приглушають. Так, в Німеччині безробіття на рекордно низькому рівні біля 5%, а в Італії стабільно вище 10%. Знаково, що київська міжнародна конференція з питань співпраці фіскальної та монетарної політики та італійська коаліціада з її українськими зв’язками зійшлися у часі.