15 жовтня 2015
Олександр Вальчишин @AlexValchyshen

Про економічний консенсус для європейської України

Цей блог є розширенною версією статті, що вийшла на сайті "Економічна Правда" 12 жовтня 2015 року.

 

Без сумніву, в українському суспільстві є широкий консенсус щодо одного питання.

 

Стисло його можна сформулювати так: «Як винайти (щонайшвидше) шлях виходу з нинішньої глибокої та вже затяжної економічної кризи?»

 

Крім самого формулювання цього питання суспільство активно намагається його розв’язати. Кодове слово у цьому процесі – «реформи», що часто-густо перетворюється на словосполучення «радикальні реформи» або «найбільш ліберальні реформи».

 

Нещодавно, 24 вересня, співзасновник аналітичного центру Bendukidze Free Market Center Володимир Федорін прочитав публічну лекцію зі стислою, але змістовною назвою «Економіка популізму» (відео). Лекція була проведена за участю онлайн-журналу reeD, організатора цьогорічних лекцій для студентів університетів країни KNEU Liberty Classes.

 

Крім того, що тема лекції є мегаактуальною, вона була дуже вчасною – тобто донесена до аудиторії саме у розпал політичної активності за місяць до місцевих виборів. Це також була гарна спроба посилити суспільну дискусію у публічному просторі щодо виокремлення комплексного підходу до формулювання відповіді на питання, що вказане на початку цієї статті.

 

Так, пан Федорін детально зупиняється на Вашингтонському консенсусі (ВК) – комплексних принципах проведення економічної політики для забезпечення сталого зростання добробуту громадян країни.

 

Утім, допитливій аудиторії можна прочитати ось цю книжку з вичерпною інформацією як про автора ВК Джона Вільямсона, так і про його мислення. «Я безумовно є saltwater economist», – пише Вільямсон. Це означає, що основні принципи ВК розроблені на базі американської економічної школи, яка пропагує кейнсіанство й активну роль держави (бюджетних витрат) у стабілізації економіки під час бізнесових та економічних циклів.

 

Яким же є економічний консенсус в Україні щодо її європейського майбутнього? По-перше, слід відзначити великі суперечності, які формуються у суспільній уяві щодо найшвидшого виходу з економічної кризи, де перебуває економіка України. По-друге, розвинути публічну дискусію про економічний консенсус для України та її європейського майбутнього. Суть тих суперечностей полягає в нехтуванні макроекономічними засадами суспільного устрою. Їх наявність підкреслює брак комплексного підходу до вирішення економічних проблем.

 

Таким чином, певні «радикальні» ініціативи реформування найімовірніше не призведуть до результату, який вбачається їхнім авторам (тут розуміється, що вони мають благі наміри щодо суспільства України), – радше результат від їх утілення буде протилежним і, м’яко кажучи, сумним.

 

Приміром, одна з таких суперечностей міститься у питанні державного бюджету, де зараз найактуальнішою ініціативою є «податкова реформа». І вже фактично в її обговоренні сформоване очікування «радикальної податкової реформи».

 

Дуже добре, що суспільство бачить змагання пропозицій – від уряду, від парламенту, від експертів недержавного сектора. Йде бурхливий конкурс щодо найоптимальніших (у сенсі їх зниження) ставок оподаткування як доходів громадян, так і прибутку підприємств.

 

Але водночас немає повноцінної професійної дискусії щодо впливу такої реформи на економіку, інфляцію, безробіття, боргове навантаження – тобто на загальний рівень добробуту громадян. Здається, що лідери ініціатив у податковій реформі ухиляються від питань бюджетного дефіциту та рівня державного боргу – мовляв, їхні пропозиції слід розглядати як такі, що мають нейтральний вплив на ці показники, бо зниження податкового навантаження буде компенсоване зростанням бюджетного доходу за іншими статтями.

 

На мою думку, такий підхід є короткозорим і тому непрофесійним.

 

Наразі економіка України проходить фазу стабілізації після глибокої рецесії, яка тільки частково є результатом військової агресії Кремля проти України. Основні макроекономічні показники говорять про глибоку рецесію. За останніми даними, рівень капітальних інвестицій (витрати за рік на нові виробничі об’єкти та їх модернізацію та ремонт, а також на спорудження інфраструктури як житлової, так і цивільної у співвідношенні до розміру економіки) впав до 11%, що є найнижчим показником в історії. Наша економіка функціонувала донедавна в середньому на 20%, хоча і цей показник був незадовільним. Це свідчить про колапс економічної активності в економіці України і з боку приватного внутрішнього сектора, і з боку приватного зовнішнього сектора.

 

До чого тут бюджет та податкова реформа?

 

На мою думку, наразі реалізація «радикальної податкової реформи» з ідеологією «зниження податкового навантаження на бізнес» не приведе до зростання економіки, а лише поглибить рецесію та, можливо, скине економіку в депресію. Це шлях до соціального вибуху.

 

Тут слід повернутися до одних з базових принципів Вашингтонського консенсусу. А саме до пунктів "№1. Фіскальна дисципліна" та "№ 3. Податкова реформа". (Далі будуть виділені курсивом цитати з вищезгаданої книжки.)

 

Ось що пише Стенлі Фішером, якій донедавна очолював центральний банк Ізраїлю а зараз є заступником голови ФРС США,в цій книжці. Під фіскальної дисципліною розуміється "бюджетні дефіцити [на протязі певних років], що є достатньо малими для запобігання інфляції та виникнення криз платіжного балансу". Тобто, ВК прямо вказує на те, що уряд повинен дотримуватись балансу між доходами та витратами, хоча із "малим дефіцитом". І так само ВК прямо не вказує, що влада повинна зменшувати рівень бюджетних видатків (у % до ВВП) з певного поточного рівня (в Україні зараз 47%) до якогось бажаного рівня, скажімо, 30%.

 

Далі, "[з метою уникнення економічної кризи] порядок денний [влади повинен складатися з] дотримання контр циклічної фіскальної політики". Тобто, треба розумно збільшувати рівень видатків держбюджету під час рецесії, та зменшувати під час зростання.

 

Далі, під податковою реформою розуміється "[знаходження оптимальної] комбінації між розширенням податкової бази та стриманими рівнями граничних ставок податку." Саме у цьому питанні, як на мене, фокусується "радикальна податкова реформа". Водночас, слід відзначити, що ВК має на увазі, що його принципи не суперечать один одному. Тобто, суть нашої реформи у разі відповідності пункту "№ 3. Податкова реформа" повинна узгоджуватися із пунктом "№1. Фіскальна дисципліна".

 

Сам Джон Вільямсон у вищезгадані книжці про пункт "№1. Фіскальна дисципліна" говорить таке: "Проголошування, що для відновлення фіскальної дисципліни слід надати пріоритет до скорочування видатків держбюджету над збільшення податків, є неправильним узагальненням. Це є без сумніву справедливим твердженням, коли розглядається [поточна боргова криза] у Європі[… у деяких країнах, що розвиваються, ] необхідно збільшувати податкові надходження задля сприяння фінансування розвитку." При цьому пан Вільямсон підкреслює, що у питанні контр циклічності фіскальної (бюджетною) політики він надає перевагу європейській моделі (Німеччина як взірець) проти американської (мається на увазі бюджетна політика США). Оскільки перша збудована на так званих автоматичних стабілізаторах (видатках держ.бюджету, наприклад по безробіттю, що збільшуються під час рецесії та зменшуються під час зростання). Друга ж (американська) збудована на дискреційній моделі, яка не містить автоматичних стабілізаторах і тому віддана на розсуд політиків (законодавців). Перша реагує на економічні зміни швидше і вчасно, ніж друга.

 

В Україні ж ризик популізму перетинається з ризиком про-циклічності бюджетної політики в разі реалізації пакета реформ щодо зниження податкового навантаження.

 

Є у пана Вільямсона і рецепт на стримування популістського нахилу серед політиків, хоч він і потребує бюджетного фінансування. Серед наявних інструментів, що себе не дискредитували, є створення незалежної бюджетної ради. Такі ради діють майже в усіх розвинутих країнах, незалежно від владних структур (хоча й фінансуються з бюджету). Вони складаються з провідних незалежних макроекономістів і мають достатній ресурс для якісної аналітичної роботи. Як правило, вони підзвітні парламенту чи уряду, але їхня головна функція, за логікою Вільямсона, у тому, щоб впливати на громадську думку і тим самим стримувати популістський нахил у політиків.

 

Особливо успішним, на думку пана Вільямсона, є досвід Нідерландів, де бюджетна рада довела свою ефективність у стримуванні зростання державного боргу (що рахується у відсотках до ВВП). Найганебнішим виявився досвід Угорщини, де бюджетна рада не витримала критики з боку уряду і була фактично розформована за небажання низько вклонятися перед офіційною позицією.

 

В Україні ж, щоб не піти шляхом Угорщини, мабуть, доречно буде опертися на вже започатковані недержавні ініціативи, як то «Ціна держави», і, безумовно, йти далі в розширенні аналізу за найкращими світовими стандартами й давати цим дослідженням пріоритет у суспільному обговоренні.

 

Крім того, дієвими є ініціативи на кшталт FactCheck.org та PolitiFact у США, котрі викривають неправдиві, нереалістичні програмні заяви та обіцянки політиків. В Україні схожим аналогом, напевно, є громадський рух «Чесно».

 

В Україні зараз плідно сіються зерна давнього руху під назвою лібертаріанство. Невипадково, що слова "free" та "liberty" є нині найбільш вживаними у певних колах громадських активістів.

 

Можливо, це пов’язано зі справді популістською політикою попередніх урядів, яка породила скепсис серед експертного середовища щодо ролі держави у суспільних процесах. Але слід зважати на економічні реалії. Ті є настільки слабкими – йдеться про внутрішній приватний попит та зовнішній попит, – що без активної та збалансованої участі держави у відновленні економічної активності буде тільки затягування економічної рецесії та добровільна відмова від економічного зростання.