Історія не терпить умовного способу. Рік тому Приватбанк  націоналізували як системно важливий банк. Альтернативним рішенням було б видати банку квиток в один кінець на ліквідацію. Для платників податків такий варіант означав значно менші витрати. На докапіталізацію Приватбанку вже витрачено 139.3 млрд грн[1] й ця сума може зрости у майбутньому.  Алтернатива на перший погляд виглядає “дешевше” – обсяг гарантованих державою депозитів становив у грудні 2016-го близько 100 млрд грн[2].  Чи означає це, що рішення про націоналізацію було помилкою?  

Наслідки відмови від націоналізації Приватбанку не можна оцінити в цифрах.  В першу чергу це привело б до сповільнення й без того слабого росту ВВП через різку зупинку платежів – на банк припадає близько 2/3 роздрібної платіжної інфраструктури, банкоматів, карт. Саме завдяки безперервній роботі банку з проведення платежів вдалось погасити паніку. Пересічний українець не відчував, що найбільший, буквально головний банк країни офіційно було визнано неплатоспроможним. Новина про його ліквідацію, а так закінчила свій шлях абсолютна більшість банків із тимчасовою адміністрацією, послала би сигнал: «Знімай гроші, купуй долар».

Населення із депозитами понад 200 000 грн та юридичні особи втратили би внаслідок ліквідації більше 80 млрд грн, що знаходились на той момент банку. Це теж нанесло би потужний удар по економіці країни, співставний із зимою-весною 2015 року. Але справедливо сказати, що одна гривня, яка була втрачена вкладниками в Дельта Банку чи Надра Банку є нічим не гіршою чи кращою, ніж одна гривня, яка могла би бути втраченою в Приватбанку.

Тягар проблем

Сам процес націоналізації, з точки зору клієнтів Приватбанку, пройшов напрочуд гладко. Вдалось забезпечити безперервне обслуговування операцій клієнтів, за винятком короткого періоду, коли були недоступні трансакції юридичних осіб, які перевіряли на предмет інсайдерів. Із завершенням переходу контролю над банком до держави ця співпраця зламалась. Навіть на поважному бізнес ресурсі Bloomberg вийшла стаття, в якій Україна ставилась в приклад Італії в плані націоналізації банків. Наступні ж новини були не настільки приємними для української влади.

Обіцянки, які колишні власники давали в своєму листі не були виконані, а сторони почали звинувачувати одна одну у всіх можливих гріхах: від викрадення 6 млрд доларів з банку з одного боку, до рейдерства успішного банку – з іншого. Це зумовлює постійну напругу навколо теми Приватбанку й не сприяє ключовому завданню – поверненню грошей платників податків, влитих в банк.

Кредитний портфель

Загальний обсяг кредитів корпоративним клієнтам банку становить майже 200 млрд грн й вкрай погано обслуговується. 2/3 портфелю займають так звані «трансформовані» кредити. В жовтні-листопаді 2016 року, безпосередньо перед націоналізацією, кредити на суму 137 млрд грн були переведені з одних позичальників на інші. Всупереч нормальним банківським практикам, Приватбанк погодився видати ці кредити без цінної застави. Всупереч зобов’язанню колишніх акціонерів реструктуризації портфелю – встановленню графіку погашення та забезпечення кредитів заставою,  не відбулось ні у встановлений строк – до 1 липня 2017, ні після нього.

Загальний обсяг кредитів корпоративним клієнтам банку становить майже 200 млрд грн й вкрай погано обслуговується. 2/3 портфелю займають так звані «трансформовані» кредити.

Через декілька місяців після дедлайну, Приватбанк визнав ці кредити простроченими, що одномоментно обвалило відповідну статистику по банківському сектору і дало право банку виставляти претензії до поручителів та стягувати застави.

Вочевидь, частиною стратегії з повернення раніше виданих банком коштів є дефолт по рефінансуванню, отриманого від НБУ. До серпня 2017 року банк щомісячно погашав  заборгованість перед Нацбанком по 0.6 млрд грн. Повне погашення банком кредиту означало б втрату реальної застави, що її надали колишні акціонери ще перед націоналізацією, а також особистої фінансової поруки одного із них – Ігоря Коломойського. В планах банку – перевести ці активи на кредитний портфель і таким чином стимулювати позичальників розпочати погашення боргів. Перспектива такого задуму поки неочевидна.

Бейл ін по-українськи

У грудні 2016 року, після введення в банк тимчасової адміністрації, було прийнято рішення  про конвертацію заборгованості банком перед пов’язаними сторонами та непов’язаними сторонами (не вкладниками) в капітал банку з подальшим його списанням. Ця процедура не має аналогів у вітчизняній історій й була виконана на основі статті 41-1 закону Про систему гарантування вкладів. Рада прийняла цю поправку ще за півтора роки до націоналізації в рамках МВФ-івської програми. Внаслідок операції, колишні акціонери банку, їх бізнес партнери та екс-менеджери банку, а також професійні інвестори заплатили перший чек за націоналізацію банку в розмірі 29.4 млрд грн.

Колишні акціонери банку, їх бізнес партнери та екс-менеджери банку, а також професійні інвестори заплатили перший чек за націоналізацію банку в розмірі 29.4 млрд грн.

Це може видатись незвичним, але держава поступила максимально суворо по відношенню до вищезгаданих осіб, забравши в них ці гроші замість перекласти чек на платників податків. Не виключено, що українцям таки доведеться робити компенсації на користь екс-акціонерів та їх партнерів, що активно судяться на предмет законності цього рішення.

• Незалежні інвестори, які спокусились на високі відсотки по єврооблігаціям Приватбанку збираються судитись в Лондоні, доводячи, що у Великобританії, де були випущені ці цінні папери, діють свої закони й стаття 41-1 не може застосовуватись у їх відношенню.
• Бізнес-партнери колишніх акціонерів банку, зокрема родина Суркісів доводить у судовому порядку, що Нацбанк помилково вважає їх пов’язаними сторонами  з Приватбанком на момент націоналізації, незважаючи на спільний бізнес інтереси з  колишніми бенефіціарами банку.
• Нарешті самі екс-власники вважають,  що націоналізація була здійснена незаконно, й вимагають компенсації за свої інвестиції в банк.

Поразка на будь-якому із цих фронтів означатиме додаткові витрати банку на компенсацію, що спричинить додаткову потребу в докапіталізації коштом платників податків.

Окрім двох великих проблем, Приватбанку заважають або, як мінімум, не допомагають дрібніші. Незабаром буде півроку, як Приватбанк покинув його Голова Правління – Олександр Шлапак. З того часу Наглядова рада банку намагається знайти нову кандидатуру на цю посаду, а виконуючою обов’язки залишається Галина Пахачук. Для потенційного кандидата важливо розуміти, які завдання стоятимуть – розвивати роздрібний банк, платіжну інфраструктуру чи боротись за активи з колишніми акціонерами банку. Нескладно припустити що охочих повоювати – не так багато.

Для потенційного кандидата важливо розуміти, які завдання стоятимуть – розвивати роздрібний банк, платіжну інфраструктуру чи боротись за активи з колишніми акціонерами банку.

Одразу після націоналізації, Верховна Рада прийняла законопроект, яким надавалась гарантія по всім депозитам державних банків. Окрім Ощадбанку, який досі не є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, таку ж гарантію отримували Приватбанк та Укрексімбанк, попри те, що є його учасниками та платять йому відповідні відрахування. Законопроект виконав основну мету, з якою був прийнятий – погасити паніку серед вкладників, але так і не став законом. Президент Порошенко не підписав його, але й не наклав вето. Таким чином, вдалось вбити двох зайців одним пострілом – і заспокоїти вкладників і уникнути закону, який не вітали як інші банки, так і зовнішні кредитори. Хитро, й, мабуть, правильно,  але зовсім не так. Як законотворчий процес мав би працювати.

Перспективи

Баланс Приватбанку сьогодні не схожий на баланс типового банку – на державні облігації (ОВДП) припадає більше половини активів. Саме за рахунок цінних паперів новий власник банку –  Мінфін закрив діру в банку. Виплати по ним замінили собою процентні платежі, що їх мали би платити позичальники за  «трансформованим» кредитам, обслуговування яких припинилось.

Після націоналізації, Приватбанку вдалось суттєво покращити ліквідність. З одного боку, цьому сприяла більша надійність банку у статусі державного, з іншого – залучення банком нової категорії клієнтів-місцевих органів самоврядування, які розмістили в банку майже 6 млрд грн депозитів.

Отримавши під свій контроль Приватбанк, вдалося знизити загальний рівень ставок по депозитам. В 2015-16  роках, падіння ставок спричинив вихід з ринку банків-пірамід, що готові були залучати кошти під будь-який відсоток, то в цьому році тон задавали державні банки, які досить синхронно знижували ставки. Не найкращий з точки зору конкуренції крок мав позитивний вплив на стабільність банківської системи. А на фінансовому ринку тихенько почали обговорювати перспективи відновлення іпотечного кредитування, за умови подальшого падіння ставок.

Нарощення кредитування

Споживче кредитування завжди було одним із козирів Приватбанку, де в нього були традиційно сильні позиції. Однак розміри валового кредитного портфелю фізичних осіб й корпоративного портфелю, який, як стверджує Нацбанк, був повністю виданий пов’язаним сторонам,  відрізнявся в 5 раз на користь останнього. Після націоналізації Приватбанк вирішив сконцентруватись на картковим кредитам, збільшивши кредитні ліміти для своїх клієнтів. Це дозволило банку нарости «картковий» портфель на 40% до 28 млрд грн й таким чином дещо покращити фінансовий результат. Хоча на фоні збитків від знецінення корпоративного портфелю, розгледіти його важко.

Відновлення кредитування в банківському секторі розпочалось саме в споживчому сегментів, але Приватбанк тут далеко не один. Окрім традиційних конкурентів Приватбанку на цьому ринку, таких як Альфа банк чи ПУМБ, карткові активно кредити видає Акцент банк (бренд А-банк) та зовсім нещодавно дуже гучно заявив про себе  Монобанк, який, попри свою назву, банком не є але співпрацює з Універсал банком. Обидва проекти, в тій чи іншій мірі по’вязані з «колишнім» Приватом чи його менеджерами.

Майбутнє банку

Широкому загалу поки не презентували стратегію Приватбанку, над розробкою якої працювали в McKinsey. Однак, не важко спрогнозувати, що в ній так чи інакше повинен бути курс на зменшення долі держави в банківському секторі. На державні банки припадає 52% активів банківської системи. Реальний же відсоток – ще вищий, якщо врахувати, що Укрпошта надає окремі фінансові послуги в сільській місцевості, де відсутні банки.

Продаж не повинен нагадувати стару радянську практику, коли, щоб придбати в кіоску спортивний журнал, покупець був змушений «в навантаження» купити ще журнал про колгоспні досягнення. Продаж банку – це не перспектива наступного року, але точно що для потенційного покупця банку важливо відділити нормальний актив (роздрібний кредитний портфель) від перспективи війни з колишніми власниками банку.

Висновок

Попри свою гігантську ціну, націоналізація Приватбанку була правильним рішенням, з огляду на значимість банку для економіки України. Основний фокус на повернення боргів корпоративними позичальниками. Можна безкінечно сперечатись, кого вважати пов’язаними з банком особами чи як правильно рахувати резерви по кредитам і до якого періоду відносити відповідні збитки у фінансовій звітності. Не можна заперечувати одного – кредити видаються для того, щоб боржник їх обслуговував: вчасно платив відсотки і погашав основну суму боргу. Якщо цього не відбувається, то варто нарешті запитати чому так відбувається як самого позичальника, так і того, хто видавав кредит.

Примітки:

[1] На момент написання тексту. До кінця року був запланований ще один раунд докапіталізації на 16 млрд грн.

[2] Виходячи із середнього відношення суми гарантованих депозитів до загальної суми депозитів фізичних осіб в 60%.