У часи економічних криз і, особливо, з наближенням виборів в деяких країнах все частіше лунають заклики щодо державного регулювання відсоткових ставок. Як правило, такі заходи важко назвати успішними з економічного погляду – ринкові закони беруть гору, і в результаті частина позичальників залишається без доступу до кредитних коштів, а частина – змушена перейти у «тінь». Проте дана ідея є досить популярною також серед заможних країн Старого Світу.

Сьогодні близько 60 держав тією чи іншою мірою регулюють максимальний поріг ставок кредитування. Більшість цих країн знаходиться в Латинській Америці, Карибському басейні, Африці та деякі – в Азії. Не цураються такої політики і в західних країнах – Франції, Австралії, Бельгії, Естонії та Польщі, але основною метою цих заходів є захист найуразливіших споживачів – фізичних осіб від хижацького кредитування та надмірного боргового навантаження – так званий контроль лихварства.

Чому встановлюються обмеження? Якщо відкинути фактор електоральних дивідендів, то є дві основні причини – обмеження нереально великих відсоткових ставок та підтримка окремих сегментів економіки дешевшим фінансовим ресурсом.

Встановлення максимальних ставок для корпоративного сектора, як правило, націлене на пріоритетні галузі економіки чи окремі його складові. Прикладом першого є регуляція ставок для агросектора в країнах, де його розвиток є надзвичайно важливим для економіки (скажімо, Бангладеш). Прикладом другого – кредити сегменту малого та середнього бізнесу, роль якого в економіці менш розвинених країн є недостатньо високою і має потенціал для росту (Замбія). В 2016 році влада досить економічно успішної, за африканськими мірками, Кенії вирішила, що банківські кредити не можуть перевищувати ставку Центрального банку на 4 процентних пункти, тобто мають становити не більше 14,5%. Додатково кенійці змусили місцеві банки пропонувати депозити зі ставками не нижче 7/10 від ключової ставки (7,35%). Зважаючи на те, що існуючі відсотки за кредитами суттєво перевищують встановлений поріг, не варто очікувати, що цей експеримент буде успішним. 

При тому що адміністративні обмеження кредитування бізнесу є скоріше прерогативою економічно відсталих країн, споживче кредитування є об’єктом прискіпливого контролю з боку регуляторів в усьому світі. Небезпідставно вважається, що банки та фінансові компанії набагато краще знають реальну вартість кредиту, який вони надають пересічному громадянину, аніж він сам. В економічній науці існує термін «асиметрична інформація». Навряд чи знайдеться багато людей, здатних в думці перевести місячний платіж за кредитом на айфон в ефективну ставку. Саме вартість, виражена у річних відсотках, показує реальну вартість кредиту та дає змогу співставити її величину у різних кредиторів, стимулюючи останніх до більш жвавої цінової конкуренції.

В неформальних бесідах банкіри, які займаються споживчим кредитуванням, заявляють, що для позичальника головний орієнтир – саме сума обов’язкового щомісячного платежу. Позичальник оцінює, чи зможе він її «потягнути», при цьому фактично повністю ігнорується вартість кредиту, яка нерідко перевищує 100% річних. Часто регулятивні норми направлені не лише проти традиційного лихварства – стягнення непомірно високих процентів, але й на те, щоб не допустити боргової кабали. Так, на додачу до максимальної відсоткової ставки у 2,22% на місяць в Туреччині граничний ліміт за кредитними картками обмежений двома місячними доходами.

Хоча Україну не відносять до переліку країн із регулюванням ставок, існують обмеження щодо максимального відсотку, який юридичні особи, в тому числі банки, можуть платити за кредитами, отриманими від нерезидентів (до 11% річних).

Навряд чи потрібно встановлювати обмеження на вартість кредитів та депозитів. Економіку України складно назвати ліберальною з усіма її регуляціями. Новими обмеженнями не можна покращити ситуацію з кредитуванням. Зрештою, будь-яка заборона не має 100-відсоткового ефекту. Так, приміром, гранично допустиму величину відсоткових ставок при споживчому кредитуванні можна компенсувати комісією від продавця товару, який реалізовує його за вищою ціною. Науковий термін для цього явища – «зменшення прозорості вартості кредиту».

А от чим дійсно можна змінити на краще ситуацію з кредитуванням, то це розвитком ринкової інфраструктури та її окультуренням. Зокрема, важливим моментом буде зобов’язання фінансових установ інформувати позичальників щодо ефективної ставки за кредитом. Безумовно, високоризикові споживчі кредити із надвисокими ставками не зникнуть внаслідок ухвалення відповідного закону, як вони не зникли досі у Великій Британії, де короткі кредити із ставками більше 200% річних є досить популярним явищем. Натомість це дозволить захистити менш обізнаних споживачів від хижацького кредитування і водночас дати можливість отримувати його тим клієнтам, яким такий продукт конче необхідний, залишаючись в правовому полі.